Svls
Святе Вчення, ст. 103
символом. Я був свідком: підходить хлопчик з пейсами, пучкою притулюється до шестикутної зірки, і потім цю пучку підносить до уст і цілує. Це й є кульг народних святощів (у юдаїзмі національне є релігійним).

У ранніх християн не було ідолопоклонства, не було ікон. Та Греки перші почали у церквах вішати ікони. І бити до них поклони. Вони малювали Ісуса Христа в одежі грецького царя, а діву Марію—в одежі грецької цариці. Отже, з Юдеїв скидали юдейську одежу. Імператор Константин 5-ий вважав, що поклоніння іконам перетворюється у явище душевної хвороби.

Єреї у св. Софії ножиком здряпували фарбу з ікон Ісуса Христа. І фарбу змішували з тістом і вином. І причащалися, щоб зблизитися з Христом. Митрополит Іларіон (Огієнко) у книзі "Іконоборство" (стор. 34, Винніпег, 1954 p.) пише: "Пастири і клирики зшкрібали фарбу з образів, змішували її з проскурами і вином, і роздавали після причастя".

Арабський письменник Мансі (13, 110) пише: "Християни хваляться, що поклоняються правдивому Богові. Та вони дали світові більше ідолів, ніж вони зруйнували їх. Християни не соромляться прилюдно кланялися фігурам зробленим з металу, каміння, глини, дерева, малюнкам на полотні, незграбним подобам різних незчисленних чудотворців. Християнство зробилося культом ідолів".

І у Візантії почалася жорстока війна між ворогами ідолопоклонства і ідолопоклонниками. Патріярх Анастасій (730-754 рр) оправдав імператора Лева 3-го, який наказав у церкві сокирою порозбивати ікони Ісуса Христа і Богородиці. І їх викинути геть. Він бачив, що ті, які найбільше складають поклони перед іконами, обрядом приховують злодіяння. Демонструють свою фальшиву чеснотливість.

І сам Патріярх Анастасій виносив ікони з церкви. І їх викидав на смітник, як зайвих ідолів. А Патріярх Никифор в 814 році зібрав у своїй палаті архиєреїв і осудив імператора Лева 5-го (813-820 рр) за те, що він відмовився цілувати ікону Христа, яку йому до уст підніс він (патріярх Никифор).

Імператор Лев 5-ий наказав арештувати патріярха Феодора, який поклоніння іконам Христа ставить вище справ Візантії, і дати патріярхові по м'якому місці сто ударів ремінням. Візантія виснажувала себе церковними сварами. На вулицях Константинополя билися попи. Ділили людей на ворожі стада.

Імператор Михаїл (820-830 рр) випустив патріярха Никифора з в'язниці. І сказав, що він не карає тих, які б'ють поклони до ікони Ісуса Христа. І не карає тих, які ці ікони викидають на смітник. Як тільки Українці-Русичі причалили до Константинополя (а це було 18 червня 860 року), архиєреї їх зустріли з іконами. Імператор Михаїл 3-ій (842-867 рр) дав киянам дари і кращі місця їхнім купцям. Константан Багрянородний (внук імператора Василія 1-го) у "Життєписі Василія 1-го", пише, що "Кияни (Народ скитський) не хочуть приймати візантійської віри".

Я вважаю, що справа не в ідолопоклонстві, а в тому, який в нього ритуал, яка ідеологія. Вірити, що образи (ікони) плачуть, чують, спасають, милують, це забобонність шаманська. У нас "явленними" називалися "чудотворні ікони". Та Т. Шевченко пише, що треба "Явленними піч топити". І в "Щоденнику" він тих, які поклоняються іконам, називає "лицемірами, ідолопоклонниками".

103