Svls
Святе Вчення, ст. 126

142.

3апитання. Сковорода зневажливо ставився до архиєреїв (єпископів), критикував "Біблію". Яка в нього релігійна філософія? Чи любив він Україну більше, ніж Ісуса? Яким він був у житті?

Розмовляючи з священиком, я почув від нього таке: "У Силенковій РУНВірі немає містики — таїни Божої". І я не знав, що відповісти?

Відповідь. Є багато написано книжок про Григорія Сковороду і його філософію, читайте - думайте. Сковорода, перебуваючи в Австрії, познайомився з вченням Джана Кальвина. Кальвин звеличував аскетизм і вважав, шо для достойних християн не потрібні єпископи, попи. На чолі кальвинської громади стояли старшини обрані віруючими — людьми беззастережно відданими Ісусові.

Сковорода (Песнь 7-ма, воскресенію Христову) складає присягу, що коли весь світ відійде від Ісуса, він буде жити в Ісусові, і він вважає, що життя Ісусове є для нього (для Сковороди) славою і честю.

"Пусть весь мір отбЬжит! Я буду в тебЬ жить, о Іисусе! Смерть твоя — мнЬ живот, Желчь твоя — сластей род, о Іисусе! Твой сей поносний крест — Се мнЬ хвала й честь, о Іисусе!"

Рабин Ісус (син роду юдейського царя Давида) для Сковороди є Бог, "Бог, а все інше — твар", Гр. Сковорода, "Твори", том 1, стор. 14-15. При іншій нагоді Сковорода ніби заперечує Сковороду, пишучи: "Бог і природа — одне й те саме", такі розуміння Бога властиві пантеїзмові.

Мих. Грушевський ("Історія Релігійної Думки в Україні") вважає, що у Сковороди "часто буває туманна і скомплікована його релігійна філософія". Шукати системи, ясности у "релігійній філософії", яка є "туманна і скомплікована", не кожному хочеться.

Інститут дослідів Волині у Винніпезі (Канада) в 1983 році видав книжку "Духовність Українського Народу", в якій на стор. 176-ій читаємо: "Писання Сковороди виводило з рівноваги й Т. Шевченка, який навіть назвав нашого філософа "ідіотом", а його твори "безтолковими"", Т. Шевченко, "Повна Збірка Творів", том 2, стор. 340, Київ, 1949 рік. (Згадуючи своє бідне дитинство, Шевченко пише: "... кругом листочки обвиду, та й списую Сковороду", або "Три царіє со дари". Таке було навчання: учні переписували сторінки з "Псалтиря", щоб навчитися правильно писати слово).

(у 1947-48 роках поет Тодось Осьмачка в таборах "переміщених осіб" (Авгсбург — Новий Ульм) говорив: "Лев Силенко — сучасний Сковорода". Я тоді був студентом, слухав лекції Дм. Чижевського, якому сказав: хотілося б знайти в Сковороди щось самобутнє, щось таке, чого немає в "Євангеліях", в грецькій філософії. Професор відповів: філософ Сковорода не був творцем філософської системи.)

Учень Сковороди (біограф М. Ковалинський) пише, що "Сковорода деколи вживав українську мову та правопису вживаючого в українському виговорі". І думав я: філософ добре знав мови грецьку, німецьку, латинську, а от мову рідного народу вживав тільки... деколи.

У милосерді філософа є щось немилосердне. Він писав свої твори дивацьким "вінігретом", захаращував речення латинськими, польськими, церковно-болгарськими

126