Svls
Святе Вчення, ст. 133

СУTb ШІСТНАДЦЯТА


Дажбоже, Єдиносущий Господи мій, Справедливість і Милосердя, натхненний Вірою в тебе, я прийшов до Людей моїх.


150.

3апитання. Ішов над берегом Дніпра, і побачив трьох парубків. Вони стояли, піднявши руки до неба. "Що це означає?", питаю. А вони: "Ми єднаємося з космосом". Я зрозумів: вони потрапили під вплив якоїсь індуської секти. Скажіть, де є космос?

Відповідь. Я не проти медитації. Уміння відійти від лихих думок у сторону світлих, щоб заспокоїти душу, стомлену стресом, покращити биття серця, дихання, корисне.

Грецьке слово "космос" значить "світ", світова гармонія. І звідси "космогонія" (світотвореііня), "космологія" (світознавство). Пригадую: мав сім років, любив влітку з татом і сусідськими хлопчиками спати на подвір'ї (на сіні). "Сину, вже ніч, усі сплять. А ти чому? Що є?". "Татусе, я так люблю дивитися на зорі. Вони до мене всміхаються, а я до них. Вони живі, іскряться. Бабуся казали: маленька зіронька, то душа померлої дитини".

І сьогодні літньої ночі вийду на балкон, і самітній сиджу і мислями лечу до зірок, в космос. Є легенди, що Будда, Христос, Могамет, померши, вознеслися в космос. Очевидно, ці легенди постали тоді, коли люди беззастережно вірили, що небо — тверда стеля, до якої прикріплені зорі, біля яких живуть святі душі.

Сьогодні людині стало відомо: світ (космос) безмежний. Ніде ніякої "небесної тверді" немає. Та людина, яка піднялася на п'ять кілометрів над Землею, не почуває себе так зручно, як на Землі: відчуває кисневу недостачу.

А коли б того парубка, що стояв над Дніпром, і підняттям рук до неба, єднався з космосом, підняти так, як він є, шістнадцять кілометрів над землею, він би негайно помер. І жодні б у світі сили не повернули б йому життя. Він би став жертвою космосу. На висоті 300 кілометрів літають космонавти. І хоч вони покинули Землю, їх при житті тримає все, що вони взяли з собою з Землі.

У "Мага Вірі" (День Третій "Світ і його Таїна" і День Четвертий "Людина і Безмежність") я висловлюю свої міркування про Людину і космос. У молитвах до Дажбога людина мислями єднається з Світом, кажучи: я в Світі і Світ в мені.

Житель планети Земля, чи він піднімає руки до космосу чи ні, вкомпонований у космос. І Сонце, і Місяць, і невидимі проміння зірок нашої галактики і сусідніх, діють на єство людини. Усі могутні зрушення в сонці озиваються в клітинах людини, і мають вплив на їхню енергію.

Дажбог — вічна і незнищима Дія (Енергія), ми в Дажбогові і Дажбог в нас, Дажбог — наш рідний Господь, немає Віри вищої за Віру в рідного Господа. Небо і Земля так зріднені, як муж і жена, ми їхні діти. Ми славимо Дажбога, любимо Світло, Дажбог — Світло.

133