Svls
Святе Вчення, ст. 163
Наприклад, статуї Будди, Христа, статуї богородиць Ізиди, Маї, Марії віруючі уквітчують, та не ставлять їх разом у своїх святинях. Вони репрезентують неоднакові віровчення.

У Києві, Чернігові та інших містах стояли зображення (ідоли) богів. Вони символізували духовну, культурну, моральну, мілітарну незалежність Українців-Русинів. Їхній світогляд (розуміння Життя, Віри, Землі, Сварги (Неба)). Обличчям Київські боги були такі, як Кияни. У них Кияни бачили свій образ. І це їх зріднювало з їхніми богами, і вони їх любили, і нікому не дозволяли їх зневажати.

"Бийте Київських ідолів, паліте, осквернюйте їх, топіте!" — так хрестителі рекли Киянам. Ну, порубали те, що мало образ Українця-Русина. Знищили твори талановитих Киян. І почало розпаношуватися в Києві ідолопоклонство іноземного походження (красиві ікони, намальовані грецькими малярами, привезені з Греції і продані за пшеницю, мед, шкіру, сало). І в Києві на руїнах Київської культури почала процвітати Грецька, названа Христовою благодаттю. На місцях, де стояли Київські ідоли, поставлені іноземні ідоли з образом Грека, Юдейця.

Ні, під час хрещення не вирішувалася справа знищення ідолопоклонства на нашій святій Землі. Зустрілися дві ворожі ідеї — миролюбна рідна Київська і експансивна іноземна. Між ними точиться явна і прихована боротьба. По стороні якої ідеї стануть Кияни? Від цього залежатиме доля їхня і їхніх потомків.

Большевики з наказу Москви осквернили, порубали в Києві християнських ідолів (повалили ідолів грецького православія, образи митрополитів, архимандритів). На їх місце поставили знову іноземних ідолів (статуї Леніна, Сталіна, Свердлова, Дзержинського). І партія при допомозі Чека, ГПУ почала втілювати в життя Народу культ большевицьких ідолів.

Павло Тичина (у "Літ. Україні"за 16 жовтня 1970року) пише, що "солдат, утікши з полону німецького, стрінувся в лісі з окресленням статуї Леніна. І він, упавши перед Леніном, обіймає його ноги і просить Леніна пробачити йому за смертний гріх його великий, а саме те, що він військове звання своє зганьбив". Тут бачимо класичне ідолопоклонство, його ритуал і містику. Зрозумійте, що справа не в ідолопоклонстві, а в його походженні, в його ідеології й моралі. Стати в лісі на коліна перед образом (ідолом) рідної Матері, яка віддала житгя, обороняючи сина-патріота Вітчизни, і квіти до її стіп покласти, о, яке це шляхетне світле ідолопоклонство! Справді ж син не поклоняється кам'яному чи дерев'яному ідолові (образові), а матері рідній, відчуваючи биття її серця в своєму серці і бачачи в її образі свій образ, в її любові до України свою любов.

О, Дажбоже, Єдиносущий і Правдивий Господи наш, Ти Святий Дух України-Руси. Ти Милосердя, Любов. Ти Вічність і Світло. Ми діти твої, не робимо з тебе ідола (статуї). Бо хіба Святий Дух має образ, стать? Ми діти Світла, Любови, Милосердя, Волі. Немає Віри вищої за Світло. Ми в Дажбогові і Дажбог в нас, і тому ми безсмертні. Ми з Світла приходимо і в Світло відходимо. Ми шляхетні й щасливі люди, ми не поклоняємося іноземним поняттям Бога, любимо Господа свого, і хай святиться ім'я Його Дажбог.

163