Svls
Святе Вчення, ст. 169

СУТЬ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША


Дажбоже, Єдиносущий Господи мій, Справедливість і Милосердя, натхненний Вірою в тебе, я прийшов до Людей моїх.


200.

3апитання. Учителю, у християнських журналах читаю, що "Діва Марія — Мати України". Отже ми є дітьми матері, яка ніколи в Україні не була, не знала нашої мови. Якщо чужинка наша мати, тоді ми, Українці, сироти. Чи не так?

Відповідь. Наші Предки (Трипільці) перші в Світі вимовили слово Мата, яке пішло по всіх материках планети Земля. У "Ведах" — Матрі, ми сьогодні кажемо — Матір. У "Авестах" — Матар. У Латинів — Матер.

У Литовців — Мотана, у Німців — Муттер, в Англійців — Матер. Усі Індо-Європейські Народи мають спільний корінь слова "мати".

(Трипільська родина була велика: складалася з тридцяти, п'ятдесяти осіб. Стара жінка була високо пошанована, щиро люблена. Сини, доньки, внуки, зяті, невістки казали: наша Магамама, Магамама (велика мама) на Різдв'яні, Великодні свята пекла святе печиво, яке називала "баба", що означало "богові — боже".

Слова "див", "ба" у Трипільців означали "бог". Згодом з "ба" оформилися слова "бага", "бог". Та у "Виласа книзі" ще є "ба", і тому в ній — Дажба. Святе печиво — дар для Ба на святі врочисто усім колом (родиною) споживалося, ознаменовуючи духовну єдність. І магамаму почали внуки називати "баба", адже вона пекла і благословила дар для Ба. Слово "магамама" почало забуватися десь чотирнадцять століть тому. Та звернімо увагу: у Німців— "гроссмуттер", в Англійців — "грендматер" суттю рівнозначне нашому "магамама", і санскритському — "магамата".).

Між племенами Західньої Азії жінка вважалася людиною другого сорту: це відчутно у "їхніх релігіях". У наших Предків (Трипільців) було обожнення Матері. У Трипільських глиняних хатинах стояла на покуті статуйка Матері Лель. Біля неї горів святий вогник. Мати Лель— опікунка Роду, покровителька дітей і матерів. З віку в вік, з роду в рід впродовж тисячоліть обожнювалася Первомати Лель, яка своїм племенам передала мову, вдачу свою, свій образ і свою материнську любов.

І сталося несусвітне лихо: діти з хати вигнали рідну Матір — Неню Лель. І забули рідну Маму свою. А "хто Матір забуває, того Бог карає". Богом покарані поклонялися чужій Матері, яка не знала ні їхньої мови, ні їхньої вдачі, ні їхнього способу життя. Була вона по-тілові і по-духові Чужинкою. А чуже завжди буде чуже, не зважаючи на те, що в чужій релігії воно обожнене, поселене в небесному царстві.

Ідучи в Народ з святим світлом РУНВіри, кажу: тільки рідна Мата рідна. Поклонімося їй, Вона нам дала життя, свою любов. Не виганяймо Матір. Обожнюючи її, ми душі наші облагороднимо, самі з собою будемо милосердними. Бо ж ми діти однієї Матері, у нас кров одна, у нас душа одна, у нас мова одна і Вітчизна в нас одна.

О, Мати Лель, святая Первородителько, вернися до наших осель, рідная, і прости усім тим дітям, які тебе з своєї хатини рідної вигнали, повіривши, що чужа мати краща. Прости їм. Вони довгі віки покутують, навчені вірити, що Чуже — гарне, а Рідне — погане.

169