Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 123

24. Деканат оголошує анатему Силенкові

Ти, Ісусе, родивсь во Юдеї,

Мати в тебе юдейка була,

Став ти Богом Вітчизни моєї —

Це не честь, а розпука моя!


Ти став Богом, а я сиротою,

Ти воскрес, а мій люд на хресті.

Ти не можеш рівнятись зі мною,

Ти юдеєць, а я — син Русі.

(Лев Силенко, «Гість з Храму Предків»)



У Клівленді (Огайо) після проголошення анатеми Силенкові до «Протоколу» ч. 42 1967 року було занесено: «Отці Пенсильвансько-Огайського Деканату бачать в особі Силенка небезпечну людину, яка шукає собі убогих духом, щоб зібрати біля себе віруючих в Дажбога, отже, перестерегти вірних нашої церкви — не слухати Силенка», о. д-р В. Олійник, декан.

У газетах, журналах, брошурах і окремих книжках рясніють оповіді, в яких очорнюється свята Силенкова віра в Дажбога, єдиносущого, всеправедного і милосердного Господа України-Руси.

Все це має мету: вороже настроїти людей проти Силенка.

Силенко почав отримувати багато листів з висловом співчуття із зазначенням: «не зневірюйтеся, не зламайтеся. Багато людей, хоч і не заявляють про це, є з Вами».

Уночі, втомлений доповідями, розмовами з людьми, погрозами, наклепами, брутальними очорненнями, Лев Силенко прокидався і не міг заснути. А тут ще приходять анонімні листи, в яких намальовано силует людини, яка падає, маючи встромлений ніж у спину, і підпис: «Силенка віра в Дажбога не врятує».

І народжувалися в Нього рядки:


Тіло, Христе, твоє розпинали, —

Кат латинський душі не чіпав.

Нині душу мою закували,

Щоб я Рідної Віри не мав!

Ні, юдеєць, ніколи, я знаю,

Так, як я, мій Народ не любив,

І тому я Його не прохаю,

Щоб Він душу мою просвітив.


(«Гість з Храму Предків»)


Він молиться: «Дажбоже, Ти Святий Дух народу мого. Ти живеш в мені, я живу в Тобі. З Тобою я не чуюся самітнім. Я щасливий, що вірую в Тебе, Ти мій Бог».

«Предки, благо віщуйте мені! Без Вас — я сирота людства, з Вами — я мудрість, з

123