Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 126

25. «Не треба в Дажбога просити хліба насущного»

Лев Силенко веде розмови з інтелігентами-українцями, які хочуть своїми знаннями грецької філософії переконати Силенка, що Геллада була «світлом високої духовности, а Київська Русь жила у тьмі варварства».

Обожнювачеві «світлої Геллади» поету Є. Маланюкові, як своєму землякові, Силенко у присутності поета Івана Манила, редактора Романенчука сказав: «Пане Маланюк, устаньте, не будьте слугою гелленізму. Грек Сократ учить, що лише аристократи можуть претендувати на знання. У Греції аристократи були рабовласниками. Сократ вірив, що хлібороби, ремісники, раби не здібні до самопізнання і морального самовизначення. А ви ж походите з хліборобів?

Сократ переконав греків, що вони вроджені аристократи, а ви, пане Маланюк, і ввесь наш народ (у розумінні Сократа) — це варвари, які не здібні бути творцями духовних вартостей».

«Арістотель учить греків, — продовжує Лев Силенко, — що лише грецькою мовою можна висловлювати мудрі думки. І грецькі попи-християни, виховані на грецькому поганізмі Сократа і Арістотеля, справді були християнськими антихристами. Вони, прибувши у Київ, здійснювали насильство над Киянами, навертали їх на греко-ортодоксію мечем і вогнем. І на довгі століття заборонили на Русі русичам писати і друкувати небогословські і богословські книги без дозволу грека-архиєрея: так, бачите, греки «хрещену» Русь «просвіщали», перетворюючи варварів (українців-русичів) у канонічних православних рабів».

І дивно, інтелігенти, які слухали Силенка, підтакували, погоджувалися, не мали аргументів, щоб доказати, що Силенкові твердження непереконливі. В цей же час здвигували плечима і проявляли байдужість. У церкву до попа вони не ходили, не причащалися, не сповідалися, бо вважали, що цим мали задовольнятися прості малоосвічені люди.

І єпископів, і хреста вони у віршах, оповіданнях не звеличують, так як не звеличували їх й Франко, Леся Українка, Панас Мирний, Нечуй-Левицький, Грінченко, Руданський, Федькович, Маковей, Коцюбинський та всі інші, які бачили, що попи були вірними слугами московських царів, польських королів.

Щоб примусити вірних Силенкової віри в Дажбога замовчати, у газетах з’являються статті, у яких читаємо: «До силенкиян треба писати листи з протестами і з осудженням їхньої роботи, до чого я закликаю, і тут подаю їхню адресу», — пише М. Засадний («Вільний Світ», 9 вересня 1968 р.).

З цього заклику нічого не вийшло, ніхто на адресу «Самобутньої України» не написав жодного протесту.

Коли питали Силенка, чому Він такий енергійний і, як вороги кажуть, «наснажений, невгамовний і цілеспрямований», Силенко відповідав: «Коли тебе навчають вірити або не вірити в Бога, думай про Дажбога. Коли тебе душолови гіпнотизують ритуалами, іноземними мудрощами і догмами, залякують карою неба, розніжують раєм, думай про Дажбога.

126