Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 133
Господа Саваота, Бога Юдейського, чужа». Якщо українці прийняли юдейо-християнізм грецької чи римської інтерпретації, то Саваот, мовляв, вже став для них ріднішим, ніж Дажбог.

Силенко своїх вірних навчає: «Називайте чужу матір рідною хоч і щодня. Вона рідною не буде, тільки рідне є рідне». Силенкова логіка така сильна і переконлива, що люди йому беззастережно вірять. Він не тільки майстер слова, а й знавець людської душі. Уміє поводитися так, що люди Його люблять і вірять Йому.

Наприклад, від інших діячів можна почути такі слова: «Якби знаття, що буде добре, то можна б щось робити. Є різні думки, і тяжко визначити, котра з них добра, а котра з них ні. Це можна зробити так, а можна й інакше. Робімо, може, з того щось вийде, де наше не пропадало. Як не збайдужіємо, то, може, щось зробимо. У всіх у нас багато приватних справ, так що для української справи часу мало залишається».

У Силенка таких понять немає. Він беззастережно вірить у те, що говорить, і своєю вірою запалює інших. Усім дає приклад відваги, точности, діловитости. Наприклад, Він не каже: поїдемо до Вашингтону, якщо матимемо можливість, і, може, там покладемо квіти біля пам’ятника Тарасові Шевченкові. Він промовляє: «Побратими і посестри, 8 березня ми всі їдемо у Вашингтон. їде з нами молодь, студенти, це буде історична подія! Вірні Рідної Української Національної Віри складуть Великому Поетові квіти своєї любови».

8 березня 70 року з Ню-Йорка, Пенсильванії, Каннектикату їдуть автами рідновіри до Вашингтона.

Молодь Оріяни, студенти Ярослав Свириденко, Михайло Юречко, Тарас Чубенко, Богдан Черниченко, Галя Черепаха та інші, вірні РУНВіри з Ню-Арку, Петерсона, Бріджпорта слухають Слово Учителя Лева Силенка, яке надруковане у «Самобутній Україні» за березень 70 року.

133