Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 144
РУНВіра — віра благородних почувань, понять, обрядів.

Учитель Силенко навчає, що між вірними РУНВіри не проповідується ненависть до інакше-віруючих. Він вважає, що ненависть між українцями різних конфесій виснажує українську душу, затьмарює їхній розум і відхиляє від справи національного самоутвердження. (Я. Оріон, прочитавши такі Силенкові твердження, написав у листі до М. Лисенка, що «Силенко до співпраці не надається»).

У «Самобутній Україні» Силенко постійно друкує матеріали, які планує впровадити у «Мага Віру»: «Різдво Світла Дажбожого» (цей термін створений Силенком і всебічно обґрунтований), поміщує «Великдень Світла Дажбожого», подаючи історію воскресіння у різних релігіях Європи і Азії, статті «Мудрість української волі», «Совість історичної науки», «Титули і їхня історія», і вже починає друкувати Молитви, Медитації, які ввійдуть у «Мага Віру».

17 листопада 72 року Юрій Лісовий (колишній діяч КПЗУ) власноручно написав листа до свого приятеля, визнавця РУНВіри А. Ляшенка (обоє живуть в Англії). А. Ляшенко переслав цього листа до редакції «Самобутньої України», принагідно зазначивши, що «Ю. Лісовий справді є католиком, тримає міцні зв’язки з Ватиканом, і в цей час він на доручення єпископа вторгається в Громади вірних РУНВіри і своїми листами розсварює людей, які визнали Силенкову віру в Дажбога».

Оглядаючи Архів, натрапила на лист Ю. Лісового. Він пише: «Друже Ляшенко, треба зважити це, що Силенко взявся за поважну справу. Хоче заложити Церкву нову. Біда в тому, що ніхто Силенка не знає раніше, як від 46 року з таборів в Німеччині. На це, щоб невідома людина бралася кермувати одною з найважніших організацій, не всі люди будуть годитися. Силенко блиснув перед людьми великим знанням праісторії, санскриту, але й тим, що Він перший завернув до віри в Єдиного Дажбога». Далі Лісовий, обороняючи папу римського, пише, що «Ватикан дає українським дітям науку, і ці діти, закінчивши гімназії в Римі, можуть вчитися в університетах. Але українці глупі люди, вважають Папу виразним ворогом і своїх дітей не посилають».

Галичани, такі як Ю. Лісовий, до наддніпрянця Силенка проявляли недовір’я, неприховану заздрість: як це могло статися, що Він (Силенко), між галичанами незнана людина, може створити таку «одну з найважніших організацій» і її очолити. «Регіональне мислення» Лісового не приносить йому честі. А те, що він у своїх писаннях пише, що є всюди «першим», створює про нього думку як про самозакоханого егоцентрика. Очевидно, Лісовий, Драган (Оріон), Шаян були земляками. Але пошани один до одного не виявляли. Силенко роками міг би бути їхнім сином, і було б дивно, коли б вони вважали Його своїм авторитетом.

144