Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 150

Було вирішено: з Чикаго приїдуть М. Марків, М. Лисенко, з Ню-Йорка М. Лозовий, з Бріджпорта І. Свириденко, Б. Цапар з околиці Філадельфії та інші керівники ОСІДУ з’їдуться в Атлантик Ситі. І підуть до адвоката: в присутності А. Става під керівництвом Учителя Силенка правильно оформлять купчі документи.

А. Став перетягнув на свою сторону А. Білецького, В. Катречка і вирішив створити «свою РУНВіру», якій би належала ця куплена земля. Він переконав своїх «однодумців», що в Ню-Йорку, Аллентавні, Філадельфії рідновірів переманить на свою сторону. І люди, мовляв, покинуть Силенка, бо ж простір Оріяна тепер належить йому (Ставові).

У січні 72 року, як стало всім відомо, Іван Став, виконуючи невідомо чиї накази, зібрав біля себе групу своїх прибічників А. Білецького, С. Гринька (Сердюка), А. Ляхина, Т. Чубенка та інших і почав видавати на чотири сторінки часопис з голосною назвою «Голос Дажбожичів». Основна мета цієї газетки обплітковувати, оббріхувати Учителя Силенка. Наприклад, в ній написано, що «Силенко відійшов від РУНВіри, і тому геть Силенка! Єднаймося всі проти Силенка в Об’єднання Дажбожих синів і дочок України». І на чолі цих «синів і дочок» став І. Став.

(С. Гринько і І. Став видали шість чисел пасквільного «Голосу Дажбожичів» і самоліквідувалися, бо ніхто їх не підтримав. Вірні РУНВіри зрозуміли, для чого і ким була створена ця групка, яка мала на меті знищити Силенка і РУНВіру).

Тут варто згадати таку подію, пов’язану з купівлею землі для Оріяни. І. Став пообіцяв А. Білецькому побудувати котедж над берегом Атлантики, і Білецький зрадив Силенка. І гурт цих людей, які організували змову проти Силенка з метою привласнити земельний простір Оріяна, з’їхались до хати П. Чубка біля Аллентавна. Туди приїхав з Клівленду Сердюк, з Вінніпега редактор Шкавридько, з Каннектикату А. Білецький, з Філадельфії І. Став. Вирішили вибрати між собою провідника.

Шкавридько сказав, що на головного «духовного провідника» він найкраще надається. І щоб доказати, що він з Силенком порвав зв’язки, пообіцяв на наступний тиждень не поміщати Силенкової «Праісторичної України» у «Канадійському фармері». (Газета «Канадійський фармер» мала такий формат, як «Літературна Україна», і щотижня на півсторінки подавала уривки з «Праісторичної України». В Архіві натрапили на цю газету за 25 жовтня 71 року, в ній зазначено, що друкується твір Силенка 172 тижні. І раптом, без жодного слова до читачів, друк був стриманий. З цього приводу Ярослав Оріон (Драган) написав обурливого листа з Австралії у Вінніпег до редактора Шкавридька, про який йшла мова в попередньому розділі).

Після Шкавридька взяв слово А. Білецький. Він сказав, що отримав титул рунтата від Учителя Силенка, і тому надається бути провідником, творячи опозицію проти Силенка.

Сердюк, вірний слуга Става, схопив Білецького за петельки піджака, сказав: «Ти єзуїт, я найкраще надаюсь на провідника РУНВіри».

Того ж вечора Білецький приїхав автом до рунтата М. Лозового в Ню-Йорк і розповів про все, що сталося, сказав, що Він з цими «підозрілими типами» нічого спільного не бажає мати і хоче повернутися до Силенка, просити в Учителя прощення. М. Лозовий звернувся до Учителя, щоб Він простив Білецькому і прийняв знову до ОСІДУ. І Силенко

150