Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 156

33. Потягом з Мюнхена до Атен

Восени, на початку жовтня 1972 року, Силенко з Вінніпега прилетів літаком до Мюнхена. Тут відвідав приятелів, з якими перебував в ДП-таборі у Шлязгаймі, недалеко від Мюнхена. Побачив, що не лишилося й сліду з тих бараків. На їхньому місці зеленіє пшениця. Два кілометри оподаль є нові будинки. Силенко відвідав родину професора Василя Ващенка. (У Шлязгаймі у дерев’яному бараці у маленькій кімнатці жив Силенко, а через стіну професор В. Ващенко з донькою і сином, і тут же мешкав директор таборової гімназії професор Кашинський і малярка Йогансен з дочкою (вдова замученого в катівнях НКВД поета М. Йогансена).

Перебуваючи в таборі, Силенко часто відвідував головну бібліотеку в Мюнхені. Він, так як і всі мешканці табору, жив на утриманні МРО (Міжнародної Допомогової Організації), писав оповідання до газети «Свобода» та інших часописів. І тепер мав нагоду знову відвідати Мюнхенську бібліотеку.

У Мюнхені побачив, що є чимало українських людей, які не могли виїхати до Канади, США чи іншої країни з різних причин. Усі вони тепер на утриманні Німецької держави, яка ними добре опікується, як жертвами німецького фашизму.

З Шлязгайму Лев Силенко поїхав до Мюнхена. На головній залізничній станції купив квиток на потяг до Атен (Греція). Він міг би летіти літаком, але потягом трохи дешевше. Крім того, у Нього є велике хотіння всюди побувати і все побачити.

Потяг перетнув частину Австрії і в’їхав на територію Югославії. Силенко не відривав очей з вікна вагона: оглядав ландшафти, і людей, що працюють на полях. Коли потяг під’їхав, до Белграда, у вагон зайшли люди з червоними зірками на кашкетах. Перед тим Силенко мав дискусії з хорватами, які не приховували своєї ненависти до сербів.

Двоє військових забрали у Силенка канадійський паспорт і десь зникли. Усім паспорти вже повернули, а Йому ні. У Силенка промайнула думка: а може, відправлять під конвоєм у Москву, адже Він був свідком на процесі В. Кравченка в Парижі. Очевидно, тоді ще комп’ютерами не користувались, і потішало те, що Тіто не був у дружніх відносинах з СРСР.

Військовий повернув Силенкові паспорт, сказав: «Ви їдете до Атен і не маєте права виходити з потягу на території Югославії. Ваша віза транзитна». Силенко подякував. Ця заборона Його потішила.

Він глянув прощально на Белград, який не мав білого кольору, з вагона місто виглядало сіре, занедбане, непривітне.

На кордоні з Грецією ніхто нікого не перевіряв. Оглядаючи голі горби бідної грецької землі, Силенко думав: то там, то там є кущі якогось дерева. Видно, крейдяні гори. Віє якоюсь гнітючою пустельністю. Рідко де попри дорогу видніються бідненькі хатини, де-не-де пасуться вівці.

Уже 5 жовтня. У вагонах холодно: люди мерзнуть. Жодного опалення немає. 7 жовтня Лев Силенко прибув до Атен. Він уважно автом, трамваями, пішки оглядав Атени. Це порівнюючи мале місто, розташоване на горбах. У музеях столиці Греції Він побачив статуї богів Зевса, Аполлона, Діоніса та багатьох інших міфічних богів і героїв. У кожного

156