Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 21

4. Світ Його дитинства

У родині Терентія і Олени Силенків було троє синів. Через десять років їхнього подружнього життя народився первісток. Дід Трохим назвав внука Левком. А баба- повитуха Оксана і піп дали йому ім’я Івась. І повитуха додала — Пасічниківський. Вона гордилася, що походить з роду Пасічниківського. Піп сказав: «27 вересня день народження Іоана Златоустого, може, й Ваш син буде златоустом?»

Силенко, ставши дорослою людиною, з пошани до свого діда, більше полюбив ім’я Лев, ніж Івась.

Через два роки після народження Левка народився Гриць, який маленьким захворів на кір, простудився і помер. Після Гриця народився Василько. (Василь Силенко тепер живе у місті Олександрія з дружиною Лідою і донькою Оленою).

Світ Левкового дитинства є таким же світом, як і в багатьох інших дітей. Але справа не в світові, а в тому, як дитина своїми очима, слухом, розумом, нюхом, дотиком сприймає світ, який її оточує. І як цей світ віддзеркалюється в Єстві дитини.

Малий Левко був дитиною, яка зворушливо реагувала на все почуте і бачене і все старалася по-своєму осмислити.

У «МАГА ВІРІ» у Першому Дні «Спасибі Вам, Мамо і Тату, спасибі за любов!» Учитель Силенко оповідає про світ свого дитинства (на прохання приятелів подаю без змін).

«...Маючи дванадцять років, я вже знав, що таке гірка чаша життя (голод, холод, притаювання переконань), та я ніколи на життя не нарікав. Я вірив, що і в голоді, і в холоді, і у в’язниці треба жити, бо жити хочеться: жити — значить боротися, за життя. Родичі вчили мене: «Не нарікай на погоду, на сонце, на людей, на світ. Не нарікай на життя, що воно не таке, як ти собі бажаєш, зроби сам, щоб воно було кращим, вір у себе і, прямуючи до мети, перемагай усі труднощі. Не нарікай! Ті, що нарікають на долю свою, на людей, на життя, на маму, на тата, звуться недолітками. Не дозволяємо тобі плакати, бо хочемо гордитися тобою. Не дозволяємо тобі любити тих, які є ворогами нашими. Не старайся, щоб тебе любили всі, бо будеш всіма зненавиджений. Ти маєш тиху дитячу вдачу — значить будеш або вівцею, або — левом. Не бійся колючої стерні; тим, що вміють по ній ходити, вона м’яка, як подушка. Не бійся ні води, ні вогню; ті, що вміють цими силами володіти, тим вони не страшні. Ми тебе не б’ємо, і про це люди знають, і нас ти не бий клопотами своїми. Живи, сам думаючи про себе: як постелиш, так і спатимеш. Знаєш, ми позбавлені «права голосу», ми викинуті на «смітник життя» — ми названі «ворогами народу», нас вигнали з хати, з села. З татом люди боялися говорити, бо він сказав: «Сталін є господарем у Кремлі, а я на рідній землі».

3. ЛЮБЛЮ РАДІСТЬ, і тому розповім Вам про роки мого щасливішого дитинства, яке я мав до семи років. Пригадую, мати казала: весь мій рід ждав мене. Коли моя мати носила мене в лоні своєму, вона чулася найщасливішою в світі жінкою. їй дуже хотілося бути матір’ю, її дитячі роки були заполонені любов’ю до дітей. Стрінувши то там, то там маленьку дитину, вона бігла до неї і ласкала її. Усі знали, що вона любить дітей. Її сестри любили її. Її батьки любили її. Її свекруха була відомою в селі повитухою, знала, які

21