Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 22
поради давати невістці.

Мій батько любив пісню. Парубкуючи, казав: «Хлопці, заспіваємо». І в селі ті, які хотіли з нього легко покепкувати, казали «хлопці, заспіваємо». Він не гнівався. Він, стоячи вечором з парубками між вербами біля річки Рать (річка Рать тече долиною села Богоявленське), співав свою улюблену пісню:


Я сьогодні щось дуже сумую,

про козацькую долю згадав.

І про славу свою не забуду,

що колись я, мов сокіл, літав.


Вдарять дзвони у слушну годину,

і підемо в останній ми бій!

Ти воскреснеш, моя Україно,

в повнім блиску і славі своїй!

З піснею він жив.


І з радости, що скоро буде батьком, він піснями розважав свою любу дружину Світанну (Оленку), яка була тихою спокійною жінкою, залюбленою у вишивки, які вміла сама видумувати: вся її хата була уквітчана вишитими рушниками. У звичайній селянській хаті білій, критій соломою, в якій було багато сонця, веселих кольорів, радости і любови, усі були залюблені в життя.

4. РАНКОМ СЕЛО БОГОЯВЛЕНСЬКЕ РОЗБУДИЛИ ДЗВОНИ: піп Афанасій скликає людей до церкви на велике свято християнське, а біля хати Терентія Полікарповича Силенка повно людей, ніхто до церкви не поспішає. І Терентій Полікарпович не йде до церкви відзначати Воздвиження Чесного Хреста. Сьогодні, 27 вересня (ранком, в неділю на Воздвиження Чесного Хреста), він став батьком, воздвигнувся на світ син-первісток. І приятелі принесли дари (квіти, вишнівку, паляниці). І сміх — побратим Оксентій віз на ярмарок дині і кавуни, та, почувши, що в побратима Терентія син народився, завернув з дороги і все, що на возі, передає як дар, кажучи: «Та щоб ріс син здоровий, як ось ці свіжі, росою вмиті дині та кавуни!»

5. УЧИТЕЛЮ, І В СЕЛІ БОГОЯВЛЕНСЬКЕ ВИ БУЛИ ОХРЕЩЕНІ?

— Я був освячений за скитським (козацьким) обрядом. Оповідала мати, що вже було холодно. Вода в мідяному котлі замерзла, лід макогоном потовкли і мене голого занурили з головою в крижану воду. Вихопивши з води, поклали на теплий кожух, весь я від такого освячення ніби пробудився, зарум’янився. Мати казала: «Ти тоді побадьорішав і став дуже рухливим». І, щоб я міг зігрітися, мене закутали. Гості стояли біля кожуха, на якому я лежав у сповиточку, і кидали гроші, «щоб був багатим». А дід Трохим (батько моєї мами) стояв переді мною на колінах і, не звертаючи на людські поговори, молився до Дажбога. Усі знали, що він язичник. І всі терпіли діда за його веселу добру вдачу, за його любов до людей і Матері-Землі.

22