Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 30
колективізації». Терентій вночі виїхав з села, бо приятель тайком повідомив, що його з родиною буде вивезено в Сибір. Мати Олена з малолітніми синами залишилася в селі. Її прийняла до себе її тітка, бабуся Чумачиха.

Коли виганяли родину Терентія Силенка з його хати, мати Олена плакала, малий Василько не розумів, що діється. Левко тримав обома руками, притискуючи до грудей, «Кобзаря» і «Букваря». Троє представників сільради Силенків виганяли з хати, і один з них помітив, що Левко не хоче виходити з хати. Він у нього вирвав з рук книжки, а Левка чоботом штовхнув у сніг. Левко був дуже вразливим. Він на все життя запам’ятав цю образу, яку йому заподіяв знаний в селі комуніст Сура.

Синові Левкові мати Олена любила оповідати про добре серце свого мужа Терентія. Казала, що він ніколи ніяку людину не скривдив. Був співчутливим до людей.

«Сину, я була молодою, працьовитою, стидливою. У всьому догоджала свекрусі. І мені хотілося їсти, але я не відважувалася зі столу взяти кусник хліба. І твій тато це помітив. Коли я працювала на городі, він мені тайком приносив хліба. Я смачно їла, і так, щоб свекруха не бачила. Тато казав: «Оленко, скоро матимемо свою хату. Життя у нас буде веселіше».

«Мій брат Іван, твій дядько, вирішив мати свій вітряк. Терентій став його спільником, як майстер на всі руки, побудував вітряк, на великому круглому камені зробив рівчачки. Став мельником. А потім купив молотарку. Влітку працював на цій молотарці на різних подвір’ях, сам снопи подавав. А потім купив шеретовку. Днями і ночами біля неї працював. Але це вже був початок страшних часів. І до нього приходили сільські гультяї. Глумливо питали: «Що тут куркуль робить?» Батько рік пошеретував. Почали людей зганяти в колгосп. Приходив до нас комуніст Сура, щоб батько записався до колгоспу, і казав: «Не запишешся, розкуркулимо».

«Наш батько мав м’яку згідливу вдачу, але казав: «Та я спішити не буду». А потім, сину, як знаєш, нас вигнали з хати. На Донбасі біля села Олексій Орлівка, що є біля станції Сердита, тато в радгоспі працював, подавав снопи в молотарку», — оповідала мати Олена.

У селі Ратьківка шаліла колективізація. Лунали заклики «Знищити куркуля як ворожий клас!». Ім’я Левка Силенка було замазане на дошці кращих учнів першого класу. Левко ішов додому і так гірко плакав, що за сльозами світу не бачив. Мати, як завжди спокійна, ніколи синові не показувала хвилювань, розпачу. Тихо сказала: «Терпи, сину, влітку поїдемо на Донбас, де нас люди не знатимуть, може, буде легше».

Левко навчався в Олексій Орлівці в другому класі. Двоюрідний брат Клименко йому сказав, що бачив на червоній дошці прізвища відмінників, де є й прізвище Силенко (у цій школі ніхто не знав, що Левко «син куркуля»).

Левко мав вдачу самітника. Він знаходив найбільшу приємність, просиджуючи довгі години над книгами. Коли діставав якийсь гріш, то біг до книгарні, клав на прилавок копійки і казав: «Дайте якусь книжку». Він читав все, що потрапляло до рук, і вже починав писати вірші і оповідання, які читав мамі.

Левко відрізнявся від однолітків своїм уважним ставленням до всього, що його оточувало. Зосереджено спостерігав за людьми, приглядався до явищ природи.

Він був тихим, спокійним, сором’язливим хлопчиком. Учителька ніколи не робила

30