Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 37
виголошував палку промову. Не маючи приятелів, живучи самітником, він ощасливлював себе мріями.

Однокласниця, яка сиділа біля нього за партою, сказала: «Ти добре вчишся, вірші пишеш, гарно декламуєш. Але ніяка дівчина не захоче з тобою одружитися. Бо ти син куркуля».

Левко відповів: «А я й не думаю одружуватися. Буду сам». Але в душі він відчував, що одна дівчинка йому подобається.

Першого травня село йде демонстрацією з гаслами і прапорами. Колона людей стає перед будинком сільської ради. Тут виступають діячі села. Новоприбулий директор школи звернувся до Левка, щоб він від імені учнів школи промовляв до людей. Левко умів добре будувати речення, чітко висловлювати думки. Говорив голосно, хоч був низького росту і дуже худим.

Люди звернули увагу не на парторга, не на голову сільради, а на чотирнадцятилітнього Силенка.

Сусід Грицько Ковальцівський (його донька Галя вчилася в тому класі, що й Левко) сказав Олені: «Шкода мені твого сина. Він може стати знаменитою людиною. А от тому, що Терентій перебуває в Сибіру, перед ним усі двері до успіху будуть зачинені. Добре, щоб він, досягнувши 16 років, оголосив у газеті «Колгоспник Олександрійщини», що відрікається від свого батька, ворога народу».

Мати Олена переказала цю розмову Левкові. Він відказав: «Я люблю тата, він така добра людина. Коли довідається, що я від нього відрікся, у нього болітиме серце. І я не буду щасливий. Хіба добрий син відрікається від доброго тата? Ні, я виросту і поїду в Сибір тата шукати».

Мати, почувши це, відвернулася, почала витирати сльози фартушиною.

Левко хоч і був хлопцем з непересічним розумом, і це відчували всі, але й йому були притаманні почування однолітків. Трапився такий випадок. Прибіг сусідній хлопець до Левка і каже: «Уночі був мороз, вода замерзла, на льоду сидять качки».

Левко був молодшим, і побіг за старшим Іваном на город до ставка. Обидва бігли по льоду.

Було це в обідню пору. Сонце припікало: лід під хлопцями тріщав. Ось-ось два герої проваляться і підуть під лід. Та Левко, не розгубившись, голосно сказав: «Лягаймо!» Хлопці, лежачи на животі, доповзли до берега, хоч під ними вгинався лід, з-під якого виходила вода.

Вони спаслися. Люди бачили, що двоє хлопчаків в небезпеці, і вже бігли на порятунок.

Дорослі казали, що Левко розумно поступив, що ліг на лід, і цим урятував життя собі і своєму сусідові Іванові Карпенкові.

37