Студентам Кравченко сказала, що з Силенка виросте поет. Левко з сорому почервонів, бо в його сторону всі оглянулися.
Після уроків Левко любить залишатися в класі, читає на самоті якусь книгу. Він любить тишину. У гуртожитку в залі, де стоять рядами п’ятдесят ліжок, галасливо.
У клас зайшов учитель, його прізвище призабуте. Сів на парті біля Левка, оглянувся навколо. Тихо сказав: «Тепер з сіл приходять довідки про соціальний стан студентів. На запитання технікуму у довідці з твого села написано: «син розкуркуленого, вивезеного в Сибір». Та ти цим не переймайся. Ось у газеті «Соціалістична Полтавщина» є твій гарний вірш «Вийду в поле я, в поле шумливе, вітер жито гойдає густе». Наш технікум цим гордиться».
Учитель прихильно глянув в очі Левкові і пішов.
Левко взяв свого Байрона і задумано йшов до гуртожитку.
Через тиждень до технікуму загостив студент Петро Жиленко і запитав: «Хто в технікумі пише вірші? Я студент Київського річкового технікуму. Тепер на практиці, мій корабель стоїть тут, у порту». Він познайомився з Силенком.
Два поети почали один одному натхненно читати вірші. Так, вони поети, а яку поетичну вартість має їхня поезія, це вже справа інша. Студент киянин сказав: «Як будеш у Києві, зайди до мого технікуму, він майже біля порту. Я тобі покажу Київ».
Кінець учбового року. Студенти їдуть у села до батьків. Левко залишається. Не хоче їхати в рідне село, бо секретар сільради Обертас прислав у технікум листа, що він син куркуля, позбавленого права голосу. А цей же Обертас є зятем тітки Палажки, яка є рідною сестрою його мами. Як йому в очі Левко дивитиметься?
Гуртожиток на літо замикається. Але будинок технікуму на вулиці Леніна відчинений. На першому поверсі, в класі, вирішив жити, ніби потай, Левко. Він спить просто на столі, під голову кладе книжки. Може, хтось про це знає, але його на вулицю ніхто не виганяє. Удень він ходить у міську бібліотеку, бере з собою шматок хліба.
Подвір’я технікуму викладене камінням. Поруч стоїть будинок, подібний на барак, в якому дві прачки і чоловік щодня щось перуть (простині та інше). Одна прачка зайшла до Левка і сказала: «Ось тут адреса, це дала учителька Кравченко. Вона десь від’їхала. Піди до цієї великої крамниці, яка тепер робить інвентаризацію, там тобі дадуть роботу».
Левко вісім днів працював у крамниці. Мав можливість купити хліба і халви: до цього часу він їв тільки хліб з водою, і так щодня.
Учитель математики Мойсей Наумович, мабуть, мав розпорядження згори «зрізати» Силенка. Він поставив Левкові з математики, як він закінчував перший курс технікуму, оцінку «незадовільно». Щоб перейти до другого курсу, треба було скласти іспит з математики. Силенко цей іспит склав безперешкодно восени і був переведений до другого курсу. Але стипендії йому не дали. Відчувалася в парторганізації технікуму прихована неприхильність до «сина розкуркуленого, позбавленого права голосу».
Восени, як в технікумі почалося навчання, Левко захворів. Лікар оглянув і сказав,