Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 42

Він вечором повертався на вокзал і задуманий стояв, дивився на людей, які сиділи або лежали на кам’яній підлозі.

Несподівано у зал вокзалу зайшло декілька родин галасливих циганів. Метушливі, зріднені, енергійні люди. Силенко зосереджено дивився на них і думав: «Цигани знають, що вони є циганами, усюди відстоюють і по можливості проявляють свій циганський шлях життя. А мої люди є заляканими рабами, бояться мови рідної матері, бояться виявити любов до матері України. Їхні почування, їхній розум контрольовані гнобителями, які їх тримають у жахливому рабстві. Залякують Сибіром, «исправительными лагерями», тюрмами».

Стоять довгі черги за квитками на потяг. Є люди, які три-чотири дні сплять на підлозі, не маючи можливости купити квитка. Потяги переповнені людьми. Біля черги Силенко познайомився з чоловіком, який мав інтелігентний вигляд обличчя. Цей чоловік сказав: «Я їду в Сибір, там живе брат мій. Він у клопоті. У Києві праці не дістанеш, не маєш мешкання, прописки, ніхто тебе не знає. І виїхати з Києва ти не можеш, бо не маєш грошей на квиток. Ти піди до Верховної Ради, скажи, що тебе обікрали. Тобі дадуть квиток, щоб ти міг виїхати з Києва».

У Верховній Раді на лавах сиділи люди: ждали на прийняття. Силенко сів біля них. У приймальній чоловік в напіввійськовій одежі запитав Силенка: «Куди хочете їхати?» — «На Донбас, у ЗУГРЕС, до двоюрідного брата Михайла Клименка», — відповів Силенко.

Службовець сказав: «Я дам записку. На вокзалі з вагона вугілля треба вивантажувати. Тоді дістанеш квиток. Згоден? » — «Згоден, але треба щось робоче одягнути, бо ж мій одяг буде весь у вугіллі». Працівник Верховної Ради сказав: «Ось маєш квиток і сім карбованців на дорогу».

Левко приїхав на ЗУГРЕС. Жінка двоюрідного брата Клименка прийняла його як рідного. Михайло має військовий одяг. Він комуніст і начальник пожежної команди в ЗУГРЕСі, де є могутня електростанція, яка виробляє електрику для Донбасу.

У ЗУГРЕСІ виходить газета-багатотиражка під назвою «Електроенергія». Її редактор — Олександр Олещенко, приятель Клименка, який є за дорученням парткому цензором газети. Олещенко завжди перед друком приносить газету Клименкові на підпис. Силенко на рекомендацію Клименка був Олещенком прийнятий редакційним працівником. Усі в редакції і типографії були комсомольцями.

Силенко знав, що з погляду партійної пильности Клименко проявив недбалість. Він дав в редакції притулок для куркульського пасинка. Пройшло чотири місяці, і секретар парторганізації ЗУГРЕСу Цуканов отримав з села Ворошиловка (Богоявленське, Ратьківка) листа, що Лев Силенко син куркуля, який перебуває в Сибірі в поправно-трудовому таборі.

Лев Силенко має таку вдачу, що швидко з людьми знайомиться і здобуває у них прихильність і довір’я. Людям хочеться з ним приятелювати. У ЗУГРЕСі живе кілька десятків людей, переважно жидів, прибулих із Західної України після 1939 року. І ось Йосип Фінкельштейн йде з Силенком вулицею ЗУГРЕСу, каже: ««Життя в Польщі було кращим, і я шкодую, що приїхав в СРСР, де така убогість людська». Силенко відповів: «Гляньте, яка могутня індустрія. З шістьох димарів валує чорний дим, а під ними стоять хатини робітників. І цим димом дихають вдень і вночі. Краще було б бараки поставити

42