Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 44

8. «Вибач, рідна столице моя»

Київ діяв на свідомість Лева Силенка як якась притягаюча сила. Він думав: «Коли померти, то тільки в Києві, десь над Дніпром».

Щось є в столиці магнетизуюче, рідне, благословенне. Це відчував Силенко, читаючи багато книг. Він став у чергу на залізничній станції Харцизька, щоб купити квиток.

«Куди?»

«До Києва».

«Командировки у вас немає, квитка не продаємо».

Силенко відійшов. Задумався. Чомусь так є: завжди в житті він своїм виглядом і мовою викликав навіть у незнайомих людей прихильність і довір’я до себе.

Статечний чоловік з сивими скронями підійшов до нього і сказав: «Ти бери квиток до Гребінки. А там уже тебе у вагоні провіряти кондуктор не буде, і ти опинишся в Києві».

Силенко вже ночує на Київському вокзалі...

І знову та сама картина: підлога завалена пасажирами. Переважно жінки сидять біля клунків, біля них діти.

Усі кудись їдуть. У всіх одне горе: ждуть, щоб купити квиток. Силенко бачить: заходять на вокзал большевицькі магнати, добре відживлені, гарно одягнені — це сталінська орденоносна знать. Квитки їм продають без черги. Крокують вони впевнено, гордо. На людей, які лежать на підлозі, дивляться як на масу, яка не варта уваги.

Усі кудись їдуть. У всіх одне горе: ждуть, щоб купити квиток. Силенко бачить: заходять на вокзал большевицькі магнати, добре відживлені, гарно одягнені — це сталінська орденоносна знать. Квитки їм продають без черги. Крокують вони впевнено, гордо. На людей, які лежать на підлозі, дивляться як на масу, яка не варта уваги.

Ранком приходять приміські потяги. З вокзалу до трамваїв йдуть великі юрби людей, переважно молоді. Видно, що вони є робітниками, студентами, службовцями. Усі йдуть швидко, заклопотано.

Силенко побачив, що перед вокзалом вивішені нові оголошення. Вербуються робітники на працю до Владивостока, на Амур, в Ташкент. Потрібні теслярі, ковалі, землекопи на будівництво в Москву. Силенкові здалось, що ніби десь поблизу лунає пісня, яку часто він чув по радіо: «Москва моя, страна моя, ты самая любимая».

Силенко подумав: «Українець у Києві, прибувши з провінції, не має права дістати працю землекопа, замітальника. А от з Москви приїжджають москалі, «чужі люди», як писав Шевченко. І для них є прописка, мешкання і праця».

Він, як на свої роки, був дуже розвиненим, начитаним юнаком. Володів багатою уявою, чутливо сприймав світ, був відважним, справедливим. Але умів свої думки і почування затаювати. Знав, що він живе в оточенні рабів і їхніх гнобителів. Ще рано йому в Сибір до батька за дроти в поправно-трудові табори.

Силенко прибув (а це недалеко від вокзалу) до будинку Теплоенергоцентралі. Вийшов на другий поверх і побачив великий зал, де стоять кілька сотень розкладачок. На них сидять і лежать уже завербовані робітники. За столом — вербувальник. Перед ним на столі поклав Силенко свої посвідки, які видали йому в ЗУГРЕСі. Вербувальник оглянув

44