Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 46
така сама черга. Людям цікаво глянути на померлого, який довший час лежить під склом і не чорніє. І Силенко, керуючись цією думкою, прийшов глянути на «червоного хана». Він знає, що Ульянов потомок монгольського аристократа і син матері жидівки.

Перед входом до Мавзолею стоять стрункі гарно одягнені військові. Вони пильно приглядаються, чи ніхто в кишені чи під полою не має зброї. Сумки, кошики, торбини кожен зобов’язаний скласти перед Мавзолеєм.

Силенко нічого не мав у руках. І спустився вниз без затримки. Стоїть на підвищенні ніби труна. У ній можна побачити частину грудей і голову вождя світового пролетаріату. Видно, він невеликого росту, голова в нього маленька, борідка рижа і рижі підстрижені вуса. Він нагадав Силенкові своїм обличчям одного з чеховських чиновників.

Обличчя висохле, жовтаво-сірувате, з виразними вилицями представника войовничої Татаро-монгольської орди. Силенко вийшов з Мавзолею і пішов оглядати інші музеї.

У Москві усе велике. І Цар-пушка, і Цар-дзвін, і цар-Москва...

У Срібному Борі є широка вулиця, по обидва боки якої стоять триповерхові будівлі-особняки. Це палаци вчорашніх князів, баронів, генералів, міністрів та іншої захланної московської знаті. А тепер тут живе большевицька знать.

Сама Москва побудована на поті й крові поневолених народів. І часто сюди за часів Калити, Грозного гнали рабів, щоб будувати «самую любимую». І тепер її будують раби, завербовані з різних колоній (совєтських республік).

Відвідуючи Бібліотеку імені Леніна, в якій свої вихідні просиджував за книгами, Силенко побачив, що є тут українські книжки, газети, журнали.

Вертаючись на Хорошовське шосе, Він довго йшов вулицями. Вирішив зайти до крамниці і купити хліба. На прейскуранті прочитав: «Украинский хлеб. Московский хлеб».

Лев Силенко має «круту» вдачу. Він звернувся до добре відживленої продавщиці українською мовою, щоб йому зважила півкілограма хліба українського. Вона зрозуміла. Відповіла: «Вот хохленок, и в Москве захотел украинского хлеба». І продала Йому чорного хліба.

Коли він сказав, що хоче купити півкілограма московського хліба, вона на прилавок поклала білу, пухку, запашну пшеничну паляницю. Лев Силенко пригадав слова бабусі Чумачихи: «Україна хлібородна Москві хліб віддала а сама голодна».

У Москві, незважаючи на великий мороз, зима не є дошкульна. Може, тому, що повітря сухе. Ідучи вулицею, Він побачив на вікні напис «Українська книга, бібліотека». Майже в підвалі є велика кімната. На лавах повно книг, журналів. У бібліотеці нікого з відвідувачів не було. Бібліотекарка сказала: «Бачу, ви перший раз зайшли. Тут напишіть своє ім’я, прізвище, адресу». Силенко відповів, що зробить це при іншій нагоді. І більше сюди не заходив. Обстановка в бібліотеці мертва і не викликала ні довір’я, ні доброго настрою.

Силенко втомлений повернувся до барака і міцно заснув. Вранці прокинувся, щоб іти на працю. Але побачив, що його латані штани і пальто хтось украв. Сказав сусідові, щоб на праці повідомив, що Силенко не має в чому прийти на роботу. У кімнаті лежав на ліжку п’яний якийсь чоловік (говорили, що він довгі роки був у в’язниці за різні злочини) і співав: «Любимый город может спать спокойно и видеть сны среди весны».

46