Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 47

У передвечірній час зайшов до потерпілого Силенка парторг Єфімов. На другий день робітник приніс Силенкові ватяні штани і фуфайку (це все, що Левко мав з одягу).

Прийшла весна. На роботі між робітниками усі захоплені Договором, який підписали Молотов і Ріббентроп. У газетах можна було прочитати, що «русские и немцы — два братских народа», що Катерина II була німкенею, що біля Москви було німецьке поселення Кукуй і що маляр Брюллов був німцем, і Фонвізін також. Йшла мова про німців як майстрів і співбудівників Московської імперії. І ніхто не мав права виступити з критикою Договору Ріббентроп—Молотов.

(Відомо, що розв’язання Другої світової війни було змовою Гітлера зі Сталіном через підписання пакту Ріббентроп—Молотов про «дружбу» між двома партнерами зі всесторонньою матеріяльною допомогою Сталіна гітлерівській Німеччині до самого початку війни).

Лев Силенко був викликаний у військкомат. «Хто батьки?» — запитали. «Батька немає, — відповів Силенко, — мати колгоспниця».

Силенко вже на площі Красної Прєсні, де з валізами стоять сотні новобранців. Хриплять гармошки. Парубків проводжають московскіє дєвушки. Лев Силенко стоїть один. У нього немає речей. Його ніхто не проводжає.

Потяг з новобранцями летить на південь. А куди, ніхто не знає. Пролетів через місто Орел і помчав в Україну. Зупинився у Чугуєві, де, кажуть, було Аракчеєвське училище колись. Тут усім новобранцям видали військовий одяг «красноармейца».

Лев Силенко став солдатом. І перед ним появилась, як жива, постать Шевченка - солдата в шинелі...

Силенко не думав бути військовим. Він людина книжки. Хоче бути письменником.

З Чугуєва усіх повезли через річку Дінець. На великому полі були розставлені палатки. Солдати наповнили матраци соломою. І так постав військовий табір.

У наметі, де було, може, двадцять солом’яних матраців, солдати вели розмови. Коло Силенка на сусідньому матраці сидів москвич Павлов-Шишкін. Силенко запитав, чи він не з роду відомого маляра Шишкіна. «Так, я з роду Шишкіна», — відповів юнак. Було відчутно, що він гордиться своїм родом. Силенко помітив, що він сумує.

Павлов-Шишкін сказав: «Я все це ненавиджу. Мене заберуть з армії і відправлять у Сибір. Там, у таборах, перебуває мій батько, я з дворянського роду». Вони без слів розуміли один одного.

На третій день Павлов-Шишкін сказав Силенкові: «Старший лейтенант Арінушкін запропонував мені бути ротним писарем. Я відмовився, порадив тебе. Коли хочеш, піди. Він жде». І Силенко пішов у штаб.

Арінушкін сказав: «Напиши: строевая записка»

Силенко має дар до малярства, графіки: написав швидко і гарно. Літери круглі, як у вола око.

«Добрим будеш писарем», — сказав Арінушкін. І додав: «Я щирий білорус, а ти, бачу, щирий хохол. От і добре, ми свої люди».

У Силенка заболіло око, і Він отримав дозвіл відвідати очного лікаря. Повертаючись, зайшов до Чугуївської міської бібліотеки, де зустрів двох бібліотекарок, з

47