Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 49

9. І так Силенкове життя було врятоване

Вранці 22 червня випав дощ. Стояла тепла сонячна погода. Після обіду солдати повертались до своїх палаток. І тут усіх приголомшила звістка: Молотов повідомив, що Германія напала на СРСР. Радіо сповіщає: падали німецькі бомби на Львів, Мінськ, Київ.

На другий день був даний наказ: усі палатки згорнути, і весь батальйон бронетанковий, який не має жодного бронетанка і навіть гвинтівки, має йти на північ у білоруські ліси.

Старший лейтенант Арінушкін і писар Силенко усі речі свого штабу поклали на вантажне авто. І рушили за ротою.

Арінушкін сказав Силенкові виготовити список усіх солдат, які мають середню і вищу освіту. Їм буде присвоєне звання сержантів. Силенко свого прізвища не подав у список. У нього немає наміру мати військове звання.

Батальйон розмістився у лісах на північ від міста Чечерськ.

Німецькі літаки скинули листівки на ці ліси. На одній з листівок є фотографія: ідуть два німецькі офіцери, а посередині між ними син Сталіна Яків Джугашвілі. Це високого росту грузин, має густі брови, чорне волосся, великий ніс. Він старший лейтенант артилерії. Під фотографією напис: «Ідіть слідами Якова Джугашвілі, який відмовився віддати своє життя за кривавого деспота Сталіна». Був наказ усі листівки зносити до штабу. Солдати крадькома прочитували і приносили.

Старший лейтенант Арінушкін, оглянувшись, притишено віч-на-віч сказав Силенкові: «Тиждень перед початком війни мене викликали до 3-го відділу. Ти приятелював з Шишкіним, а його батько «ворог народу». Павлов-Шишкін не мав права перебувати у нашій дивізії. З твого села до 3-го відділу прийшов лист, що ти син куркуля, який тепер перебуває в Сибіру в таборі. Ти приховав своє соціальне походження. Будеш відправлений у трудову армію. Я тобі довіряю, тому кажу про це. Питали про тебе, я сказав, що ти «совєцький человек»...

Але тепер війна... такий хаос і безпорядок кругом. Думаю, зараз в третьому відділі не до тебе».

Арінушкін продовжував: «Паразити, обеззброїли. Наш батальйон не має ніякої зброї, і невідомо, чи скоро прибуде. У лісах німці нас оточать. І заберуть, як безборонних курчат. Чи ти знаєш, що командир нашої дивізії полковник Бадов утік з фронту? Покинув нас...

Моя мати була учителькою, любила Білорусь, Родіну свою, і НКВД її замучило за націоналізм. Бачиш на моїх грудях ордени? От бачиш шрами — це залишки від ран, які я отримав від японських самураїв. Хіба моя Родіна на Сопках Манджурських? Плювать мені на таку «Родіну». Мою Родіну Білорусь Москва в мене забрала. І я тепер не маю Отечества. Війна відбувається між двома тиранами — Сталіном і Гітлером. Хай вони будуть прокляті! Поневолені народи їх знищать!»

Старший лейтенант Арінушкін тримав пляшку в руках, пив і плакав. Він був п’яний.

Силенко бачив: молоді лейтенанти перелякані — ходять в пілотках. Пішла чутка, що в офіцерів козирки картузів виблискують, і німці стріляють по них.

У лісі почулася стрілянина, але ніхто не розумів, чи це фронт, чи десь солдати

49