Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 52

10. У ямі між мертвими Він лежав мертвий і воскрес

Під Гомелем були великі табори полонених. З-під Москви і Орші привозили все нових і нових. У Гомелі заганяли полонених у потяги і везли на захід.

Ешелон з полоненими, в якому був Лев Силенко, заїхав у густий непрохідний ліс. У цьому лісі стояли старі дерев’яні бараки. Це був великий лагер, в якому перебували до початку війни в’язні ГУЛАГ НКВД.

У кожному бараці було три поверхи, збиті з дощок, висотою в один метр. І стояли драбини, по яких в’язні піднімалися, щоб зайняти своє місце: кожний залазив на свій поверх. Усі лежали близько один біля одного головами до вікна. Лежали на голих дошках, по яких видно, що в цьому таборі жили в’язні по декілька років: дошки вже старі і заяложені. На дошках чимсь гострим видавлені різні прізвища: в’язень хотів залишити якусь пам’ять про себе.

Місяць перебував Силенко в цьому таборі, а потім пішки усіх, десь близько трьох тисяч осіб полонених, німці гнали у сторону міста Новий Борисів над Березіною.

Уночі на порожній галявині зупинялася колона і кожний міг спати, як хотів: стоячи, лежачи, сидячи.

Була осінь 41 року. Йшов дощ, віяв холодний вітер. Полонені поділилися на групи по 50 чи 100 осіб і притулялися один до одного — грілися. Від кожної групи йшла вгору густа пара. Коли хто вмирав, по ньому топталися ноги живих. Хто перебував всередині групи, задихався: його тиснули з усіх боків. І коли він падав, ніхто не піднімав. Коли хто виривався із групи назовні, починав від холоду тремтіти. Знову старався пробратися у гурт, де кожен тиснеться один до одного.

Ранком лежало багато мертвих. Колона рушила вперед. Усі прибули до Нового Борисова. Полонені розмістилися по стайнях, горищах, у різних бараках, їм усім раз на день давали черпак баланди. Щоранку бригада робочих полонених ходила з носилками, підбирала хворих і мертвих.

Лев Силенко лежав хворий на мокрій болотяній глині. Він мав високу температуру. Полонені занесли Його на носилках за табір, де був великий довгий барак, в якому на землі, покритій соломою, лежали хворі на тиф, дизентерію. Були й такі, які нездужали від надмірного виснаження. І між ними на соломі був покладений Силенко.

В обідню пору під’їжджала кухня. Це великий котел з баландою. І полоненим давали по черпаку гнилої з піском картоплі. Інколи привозили парену необчищену гречку. Полонені їли і гинули в тяжких муках, бо не могли спорожнитися: луска гречки в’їдалася в шлунок. Люди вмирали, кричучи на цілий барак. Лев Силенко вирішив нічого не їсти і спокійно вмерти від голоду.

До табору приїхав з Німеччини майор граф Метерліф, сивий старий німець. Він полоненим генералам, полковникам, майорам, які жили в кращих умовах (в сухому бараці, спали на ліжках, мали трохи ліпший харч), сказав: «Усі ви нам не потрібні. Ми не хочемо вас бачити ні живими, ні мертвими. Ваш вождь Сталін від вас відмовився».

Полонені командири сказали йому: «Ми перебуваємо у вашому полоні, дайте нам зброю і ми будемо воювати проти Сталіна». Граф Метерліф відповів, що з Сталіном німці

52