Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 62
і добру закуску. Будемо читати. Я живу на вулиці Фундукліївській. Це будинок для письменників».

Силенко відповів, що прийде, самогону не принесе, але дасть добрий кусень сала, який передала рідна мати.

У «Самобутній Україні» за листопад 84 року подано фрагмент розмови, яка відбулася у кінці літа 43 року між Левом Силенком і письменником Аркадієм Любченком. Вони обоє сиділи на Володимирській гірці. Силенко читав свої вірші.

Любченко сказав: «Погоджуюся з Вами, що повороту до багатобожжя вже ніколи не буде. Епоха віри в богів назавжди відійшла. Люди знають, чому і як появляється вітер, отже не можуть вірити, що Стрибог робить вітер. Знають, чому і як появляється грім, і не можуть поклонятися Перунові, щоб він після грому дощ посилав. Ваша концепція віри в Єдиного Господа Дажбога нова, цікава, оригінальна. Отже, Дажбог, по-вашому, як духовний ідеал народу, є маєстатом України-Руси. Народ, вірячи у свій маєстат, єднатиметься. Погоджуюся з Вами, що рідна ідея буде зріднювати українців».

Силенко відповів: «Коли я був в Андріївській церкві, піп співав: «Свят, свят, свят господь Саваоф, Бог Ізраелю». І я пригадав слова свого діда Трохима: «Якщо Саваоф Бог Ізраельський, значить не наш. Неморально жити на рідній землі і поклонятися іноземному Богові». Згадав я ці слова в церкві і тихо сказав: «Свят, Свят, Свят Дажбог, Бог України».

Любченко, оглянувшись, притишено мовив: «Будь обережний з вірою в Дажбога, в цьому вороги побачать дух самостійности нашого народу...»

Прощаючись, А. Любченко сказав: «Я знаю: ті, які були в німецькому полоні і втекли на схід до своїх, були своїми, тобто большевиками, арештовані і як зрадники «Родіни» вивезені на каторжні роботи в Сибір. І там вони приречені на смерть. Усі, хто був в полоні, і весь наш многостраждальний народ, який опинився під німецькою окупацією, тобто в полоні, є зрадниками Сталіна. І цей тиран, жадний крови, весь народ готовий вивезти в Сибір.

Ви ж були в полоні? Їдьте на захід. Німеччина вже падає, і всі її невільники матимуть можливість їхати в різні країни. І їхати з України — це не значить зраджувати її. З України виїжджали й Симон Петлюра, Винниченко, Грушевський, О. Олесь і багато, багато інших.

Петровський, Чубар, Ю. Коцюбинський та й інші, які в Україні вірно служили Сталінові, Сталіном були постріляні».

У Києві Лев Силенко відвідував бібліотеки, читав книги, доступ до яких був вільний. Не були заборонені навіть дореволюційні книги. Він збирав факти з історії України-Руси, готувався до написання книги «Велике Світло Волі».

Лев Силенко любив сидіти на лавці у парку біля Золотих Воріт, спостерігав за дітьми, старими і молодими людьми. Поруч сиділа красива, елегантна дівчина. Перемовляючись з нею, запитав, чи вона українка. Вона з почуттям неприхованої гордости відповіла, що є полькою. І почала заучено, як таблицю множення, говорити, що Київ — це польське місто. І що тут була Польща. І що українці є польськими холопами. Її оповідь не переривав Силенко.

Коли вона замовкла, сказав: «Ви така красива, а така некрасива у вас душа. Та Ви в

62