Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 66
обставин змушені були жити на окупованій німцями території, а тому, що бояться жити під сонцем Сталінської конституції. Їдуть не з любові до Гітлера, а з ненависті до Сталіна.

Німеччина багатьох лякає, і тому чимало їде в сторону Словакії, Австрії, Чехії. Невідомо хто ширить чутки, що, як Німеччина завалиться, можна буде виїхати в Австралію, Канаду, Аргентину. Є й такі, які хочуть стати новими Миклухо-Маклаями, кажуть, він походить з України. Справді, у тих, що їдуть на захід, немає любови ні до фашизму, ні до большевизму. Їм хочеться їхати у далекий широкий світ...

Товарним потягом, у якому було повно людей, переважно з середовища інтелігенції (науковці, учителі, письменники, інженери, археологи, малярі), приїхав до Львова і Лев Силенко. У Нього відірвалася підошва від черевика. Прив’язавши її мотузкою, Він ішов вулицею і шукав шевця. Швець обурено сказав: «Ти атеїст, безбожник, большевик. Сьогодні свято Воздвиження Хреста. Усі в церкві, а ти мені черевика показуєш?.. Прийди завтра».

Силенко йшов задуманий. І тут тільки пригадав: «Це ж сьогодні день мого народження».

У Львові було багато людей, прибулих з Харкова, Полтави, Києва та інших міст. Добрі львів’яни старалися їх розмістити у різних залах, у своїх помешканнях, теплим супом пригощали.

Силенко у Львові не знайшов прихистку і вирішив з іншими юнаками поїхати до Стрия. У Стрию добра родина дала їм місце у старенькій хатині, де ніхто не жив. Перебувши тут день-два, одні пішли у сторону Перемишля, Австрії, а інші по селах, де можна було влаштуватися на працю.

Лев Силенко зупинився у селі Верхнє Синьовидне біля Сколе. Працював у селянина. Місцеві люди на Нього звернули увагу. І запросили на розмову у велику клуню, наповнену сіном. Їм Силенко оповідав, звідки Він і якого роду. Говорив, що Україна повинна бути вільною, незалежною державою. Він умів говорити пристрасно, переконливо, дохідливо. Селяни були захоплені і почали переглядатися: цей юнак, мабуть, прибув від проводу ОУН.

Один селянин сказав: «Говоріть щиро, ми усі тут свої люди. У Вас є пароль?» Силенко здвигнув плечима: «Ніякого пароля не маю, я поет, і мені приємно бути з вами. Я наддніпрянець, галицькі селяни мені подобаються своєю національною свідомістю. У ваших хатах на стінах є герб України — Тризуб. А от у моєму селі, я сам бачив, у двоюрідної сестри на стіні висіла в рамі ікона Ісуса Христа, а з другої сторони цієї ікони був портрет Сталіна. Як надходив фронт, вона раму перевертала: дивіться, мовляв, ждала вас».

Довкола села Верхнє Синьовидне видніються гори Карпати, покриті густими лісами. Селянин сказав Силенкові, що у лісах є різні партизани: українські, большевицькі, інколи забродять й польські. І блукають дезертири, мадяри, румуни. І всі навідуються в села, щоб здобути харчі.

Силенко запитав, чи Він міг би піти до українських партизанів? Селянин відповів: «Ви ще молода і, бачу, недосвідчена людина. До яких би ви партизанів не пішли, вас зустрінуть з недовір’ям і можуть навіть знищити. Щоб потрапити до українських

66