Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 69

13. «Доню, з мамою не бійся умирати...»

Хто їхав чи йшов на захід, не знав, де він буде і що з ним буде завтра. Коли колона з підводами наблизилася до німецького кордону, її зупинили німецькі солдати. На кордоні в усіх відібрали коней, вози. Людей загнали в товарний потяг і повезли в Німеччину. Було видно, що йдуть все нові й нові ешелони з такими ж людьми. То в тому, то в іншому місті відчіплялися два-три вагони. Люди опинялися у спеціальному таборі, куди приїздили фармери, фабриканти і новоприбулих невільників забирали на працю. Самітніх, між ними був і Силенко, везли до Берліна, звідти розвозили на працю в різні частини Німеччини.

Берлін виглядав як справжній Вавилон. У центрі міста німців майже немає. Є поляки, французи, італійці. Є люди й інших народів Європи. Тому чути різні мови. Багато є українців. Вони на лівих рукавах мають пов’язку, на якій намальовано соняшник, а в соняшникові — Тризуб.

Сотні тисяч іноземців, а може й більше, живе в Берліні в різних таборах. Або просто в руїнах будинків, біля яких стоїть котел, вариться суп для робітників, які працюють біля розбомблених будинків.

У всіх чужинців, та й німців, є переконання, що Гітлер уже війну програв. Майже щоночі над Берліном літають хмари американських, англійських літаків, які скидають бомби. І хоч німці люблять порядок і в найтяжчих обставинах його дотримуються, у Берліні вже порядку немає. Робітники, які працювали на фабриках, бродять по вулицях. їхні фабрики лежать в руїнах.

До Берліна постійно прибувають потяги з Балтики й Польщі, у них багато литовців, естонців, латвійців, балтійських німців — всі вони тікають на захід. Вони гарно одягнені і виглядають як красиві рослі люди.

З Берліна ешелони за ешелонами відходять на захід. Силенко довідався в українському комітеті, що тепер є такий хаос, що можна самітній людині сісти в товарний або пасажирський поїзд і їхати на захід.

З Берліна ешелони за ешелонами відходять на захід. Силенко довідався в українському комітеті, що тепер є такий хаос, що можна самітній людині сісти в товарний або пасажирський поїзд і їхати на захід.

Вихід з табору вільний, але ніхто нікуди не тікав: кожного по одягові можна пізнати, що він не німець. Та й по виснаженому обличчі. З околишніх фармів, де працювали переважно галичани, та були й наддніпрянці, у неділю до табору приходили хлопці. Для дівчат приносили по декілька картоплин, хліба та інших харчів. Силенко познайомився з галичанами Михайлом Зеленим та Олексою Бойчуком. Вони Йому приносили їжу, бачили в Ньому, як вони казали, «свідомого українця».

Весною 1945 року уже чути було в таборі гул гармат. Наближається фронт — наступають американці.

Ранком усі довідалися, що комендант табору і вся його обслуга, в тому числі й дві

69