Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 71
німецькому концлагері. А ти, відгодований паразит, мені кажеш, що мені «родіна прощаєт». Я плював на тебе і на твою родіну. Я задушив ось цими руками німецького есесмана, і тебе задушу. Геть з табору!»

Усі почали розходитися, і старший лейтенант десь непомітно зник. Галичанин Дідушок, який тиждень тому був від’їхав на «родіну», причепивши червону стрічку до сорочки, тепер, виснажений і обідраний, повернувся у табір. Своєму землякові Бойчукові і знайомим розповідав: «Коли кінчилася війна, ми у будинках, з яких повтікали німці, брали одяг, обуванку, харчі. Ми з валізами верталися на «родіну». Коли нас привезли до «совєтської зони», ми побачили великий товарний потяг. Нам дали наказ усі речі залишити на землі. Потім заганяли у вагони так, як хто стоїть. І коли всі ми вже були в товарняку, а тут нас було декілька тисяч, вагони були щільно закриті, і червоноармійці з гвинтівками стали по обидва боки на виступах вагонів.

Потяг швидко мчав на схід. У вагоні почалися розмови, що всіх привезуть у великий лагер і там робитимуть допити, заповнюватимуться анкети, провірятимуться документи. «Святих» повертатимуть до колгоспу. А всі «грішні» будуть відправлені в Сибір, як люди, які бачили Західну Європу і вже є заражені антисовєтським духом».

Дідушок уночі втік тоді, коли на зупинці відкривали вагони, щоб могли усі виходити по потребі. По ньому стріляли, він причаївся між кущами. Сидів, поки потяг рушив. Знаючи трохи німецьку мову, він перейшов через «совєтську» зону на американську. І так повернувся з «родіни» у табір до своїх земляків. Його щира оповідь і переляканий вигляд усіх насторожили. Люди почали казати: «Краще смерть, ніж рабство в сибірських концлагерях».

Розійшлася всюди чутка, що в Авґзбурзі постав Український Допомоговий Комітет, і його голова Чуйко видає довідки в англійській мові тим, які не вертаються на «родіну».

Біля Авґзбурга у Ґегенгені був великий український табір, у якому жили люди зі всіх частин соборної України. Між ними багато остівців, насильно вивезених на працю в Німеччину. Сюди зі всіх сторін прибували українці, і з ними прибув й Лев Силенко. Тут Він познайомився з письменниками Василем Чапленком, Юрієм Буряківцем, Яром Славутичем, Неофітом Кибалюком та багатьма іншими письменниками, артистами, малярами, професорами, науковцями.

Поет Василь Барка за бараком зробив собі гніздо, подібне на бочку. Йому приємно було чути, що люди звали його Діогеном. У таборі була й відома балерина Переяславець.

Несподівано офіцери американської армії дали наказ, щоб всі українці з Ґегенгена, де були тяжкі умови, переїхали жити в Зомме-Казерне.

Кажуть, що в Зомме-Казерне знаходилася німецька офіцерська частина, яка була добре впорядкована: великі, в кілька поверхів, прямокутної форми будівлі з гарними помешканнями, зі всіма зручностями. В одній з цих будівель в кімнаті з двома приятелями замешкав і Лев Силенко.

Ідучи табором, він зустрів киянина професора Олексу Повстенка з дружиною, який сказав, що табір вже переповнений, і він не має де пригатитися. Навіть стайні, де стояли коні, заселені людьми.

Ідучи табором, він зустрів киянина професора Олексу Повстенка з дружиною, який сказав, що табір вже переповнений, і він не має де пригатитися. Навіть стайні, де стояли коні, заселені людьми.

71