Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 75

Поет Василь Барка в газеті «Наше життя», яку в таборі Зомме-Казерне видавав професор Неофіт Кебалюк, помістив статтю-протест, де він заявляє, що ніколи не був учнем Шаяна, який безпідставно також називає своїми учнями Ореста, Силенка, Державина. «Я християнин, від святої Євангелії не відійду. Шаян придумав, що я є його учнем», — писав Барка.

Люди на Шаянові вигадки дивилися як на дивацтва, спричинені невпорядкованістю в його мисленні, і не звертали на них уваги.

Силенко з Зомме-Казерне переїхав жити до Нового Ульму, де в Райнгарт-Казерне постав новий український табір, очолений полковником Долудом, петлюрівським офіцером. І тут живуть письменник Іван Багряний, голова партії УРДП, діяч М. Воско-бійник, поет О. Гай-Головко та інші.

Силенко до жодної партії, організації, групи однодумців не належав. В Його кімнаті було багато книг, і Він їх читав, читав...

Поруч була кімната, де жив відомий професор Леонід Білецький з дружиною і з донькою та внуком (його донька є дружиною відомого поета, археолога Олега Ольжича, який був німцями закатований в концтаборі Саксенгавзен).

У професора Білецького було багато книжок. Він писав «Історію української літератури». Білецький хоч і був людиною заклопотаною, дуже працьовитою, все ж з молодим Силенком любив розмовляти. (Лев Силенко у МАГА ВІРІ подав цитати з його праць, вважаючи, що професор правильно оцінює суть нашої дохристиянської релігії).

У таборі УНРА кожному дає харч, а також пачки високоякісних американських сигарет.

Лев Силенко не палить цигарок, і сусід, як успішний гендляр, купує у Нього сигарети. Тому Силенко має кишенькові гроші, щоб їздити до Гайдельберга, Мюнхена, Авґзбурга.

У добру погоду влітку Він виходив у степ далеко-далеко за табір і, стоячи на зеленій траві, щодня виголошував промови впродовж однієї години. Нікого з людей близько не було видно, говорив Він голосно, енергійно, любив слухати сам себе. Відчув, Що готовий об’їхати міста Німеччини, щоб у таборах для українців виголошувати промову «Україна в концтаборі».

В Авґзбурзі жив відомий кобзар Данило Кравченко, вже старша людина. Він порадив, що було б добре, коли перед промовою чи після виконувати народні пісні. Адміністратором, який би полагоджував винайм залу в таборах, погодився бути Анатолій Шевченко (був офіцером у Червоній армії, перебував у полоні, тепер живе у Австралії).

Лев Силенко, як фанатичний любитель книжок, ознайомлений з життєписом ораторів Демосфена, Ціцерона, читав книгу Аристотеля «Про ораторське мистецтво» та інші книги визначних діячів і промовців Європи.

Своєю поставою, чіткістю мислі, виразним словом, довершеною будовою речення Він заполонив слухачів. Коли промовляв дві години без найменшої перерви, в залі була повна тишина. Усі сиділи, як заворожені. Кожний відчував, ніби промовець особисто до нього говорить і з слухачів не зводить своїх очей.

Анатолій Шевченко на другий день після промови Силенка йшов табором і чув

75