Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 78
Кобзар Данило Кравченко, Авґзбург.

З книги вражень тут подана тільки частина записів, зроблених слухачами. Здається, не було такого табору українського в американській зоні, в якому б не промовляв Силенко на ту чи іншу тему. Його Доповіді слухали в таких містах Німеччини (1948 —1949): Авґзбург, Еттлінґен, Інґольштадт, Шлязгайм, Розенгейм, Корнбах, Арользен, Нюрен-берґ, Вайсенбург, Ерлянґен, Штутґарт, Діллінґем, Коренберґ, Ноймаужт, Ройтерзайх, Бременгафен, Мюнхен, Міттенвальд, Бертезґаден, Гальброн, Фюссен, Пфорцгайм, Новий Ульм та інших містах.

До Силенка підходили, як на сповідь, колишні в’язні концентраційних таборів НКВД, учителі, лейтенанти, полковники. І всі оповідали Йому про злочини московської імперії. Він все записував детально, плануючи написати книгу.

Особливо були цікаві оповіді бувшого генерала совєтського Івана Коваля. Генерал Коваль був людиною спокійною. З м’якою вдачею, мав лису голову. Аж не вірилося, що він міг бути генералом. Полковник Титаренко оповідав про бездарність багатьох командирів під час війни з німецьким фашизмом, не командири перемогли, а гори убитих солдат, які своїми трупами стримували рух фашистської орди.

Лев Силенко детально записував оповіді, а коли казав, що подасть у книзі ім’я, прізвище (хто йому все це оповідав) і місце народження оповідача, люди переляканими очима дивилися на Нього, казали. «Змилуйтеся, ми ж маємо в Україні жінок, родини, за ці оповіді Сталін їх всіх постріляє. Не згадуйте, від кого все це чули».

Силенко не знав, що робити, і після довгих роздумувань вирішив книгу написати від першої особи (від свого «Я»): «За всіх скажу і про всіх скажу від імені свого. Хіба можна про святу болючу правду мовчати? Україна на ешафотах Росії стікає кров’ю, і про це треба світові сказати, і коли треба, то й життя за це віддати».

Він написав у двох томах книгу «Будні нашої епохи» і підписав її псевдонімом Лев Орлигора (Силенко).

Ця книга була видана в Лондоні Українською Видавничою Спілкою в 1953 році. І була високо оцінена професором доктором В. Ващенком, доктором В. Державиним, Василем Чапленком та іншими. Деякі читачі були незорієнтовані і вірили, що в усіх подіях, які описані в «Буднях нашої епохи», Силенко особисто брав участь. Але вдумливі читачі здогадалися: багато з того, що оповідає Силенко, відбувалося тоді, коли йому було десять років.

Отже, Він описав те, що чув від інших, але оповідь подав від першої особи. Та у книзі «Будні нашої епохи» є чимало сторінок з Силенкового дитинства. І про це можна прочитати на сторінках 110—122 та інших.

Треба згадати, що після кожної промови у таборах кожний міг Силенкові ставити різні запитання, на які Він давав чіткі оригінальні відповіді. Наприклад, було таке запитання: «Як на Вашу думку, чи справа України була б кращою, коли б Гітлер виграв війну?» Силенко відповів: «Ви, бачу, інтелігентна людина. Моя мати була жінкою малоосвіченою. Та природа її обдарувала великою інтуїцією: вона добре орієнтувалася в оточенні, у людях і в подіях, що відбувалися. Вона мені тоді, коли точилися бої під Сталінградом чи під Харковом, казала: «Сину, німці війну програють. Проти них пішов

78