Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 80

15. «Я за волю України готовий іти на ешафот»

У 1948 році усі пресові агентства подали вістку, що з радянського Посольства у Вашингтоні втік його визначний працівник Віктор Кравченко. Він написав книгу на півтисячі сторінок і видав її під назвою «Я вибрав волю». Книга в англійській, французькій та іспанській мовах почала ширитися по світу, оповідаючи про Москву як імперію терору, насильства, комуністичних концентраційних лагерів.

У Парижі комуністичні газети «Юманіте» і «Лес Летрес Францес» написали, що Кравченко зрадив СРСР і в книзі «Я вибрав волю» очорнив квітучу будову соціалізму, вождя світового пролетаріату Сталіна.

Віктор Кравченко повідомив, що він написав правду, яку може підтвердити свідками українцями, білорусами, французами, росіянами та представниками інших народів Східної Європи. Він передав згадані газети в суд.

Почалася підготовка до процесу Віктора Кравченка. Дисидент Кравченко звернувся до людей, які перебували в таборах, щоб вони зголосилися бути свідками терору НКВД, голоду 33-го року, концентраційних таборів, які є в Сибірі, Колимі, Соловках та на інших територіях імперії — СРСР. Багато відважних українців погодилися бути свідками. Очевидно, ті, які боялися, що їхні родини будуть переслідувані, а то й знищені, сторонилися цього процесу.

Андрій Лівицький, Президент УНР в екзилі, високо цінував здібності Лева Силенка. В листі порадив Йому поїхати в Париж на процес Кравченка свідчити, що Він особисто, будучи школярем, у 33-му році лише чудом урятувався від голодної смерти. І щоб Він оповів про вигнання заможніх селян з їхніх хат, насильний вивіз їхніх родин в Карелію, в густі ліси Підмосков’я чи в Сибір.

Лев Силенко, як завжди відважний, написав до В. Кравченка листа, що хоче бути свідком. Свідками зголосилися бути письменник Іван Багряний, професор Дубинець та багато інших. Але сталося не так, як гадалося. З Парижа прибув представник Кравченка і сказав, що свідками можуть бути звичайні прості люди: вчорашні колгоспники, студенти, школярі. І. Багряний та інші були відхилені, а запрошені малоосвічена колгоспниця Марченко і її муж (колгоспний чередник), бувший в’язень таборів НКВД Кревсун, який мав на руках документи, видані ГУЛАГом таборів НКВД, та інші, такі як він. І юнак Лев Силенко був викликаний в Париж на процес Кравченка.

Лев Силенко у таборі взяв від людей довідки, які були видані ГУЛАГами про перебування того чи іншого арештанта в трудовому таборі, і навіть фотографії в’язнів. Винничанин І. Павлович передав Йому фотографії розкопаних винницьких могил, у яких лежали розстріляні діти, жінки, чоловіки, руки їхні були зв’язані, і люди оплакували своїх рідних, пізнаючи їх по одягові і деяких речах. Віктор Кравченко, побачивши ці фотографії, написав на них: «При немцах». Отже, ця подія відбувалася за німців і для процесу не підходить. Усі свідки зобов’язані говорити тільки про те, що самі бачили, переживали, і відповідати на поставлені їм запитання.

Віктор Кравченко був євреєм, володів українською мовою, але сказав, що всі свідки повинні свідчити мовою російською. Свідки українці запротестували, і Комітет Українців

80