Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 81
Франції призначив професора Гузаря бути перекладачем.

Лев Силенко був наймолодшим свідком і тому в палаці юстиції звернув на себе увагу. Його свідчення були переконливі і висловлені енергічно (він же є талановитим промовцем).

Коли оповідав про голод в Україні 33-го року, адвокат, призначений компартією Франції, сказав, що гітлерівці багато писали про голод 33-го року, і свідки Кравченка прочитали, і тепер, мовляв, все це переказують на процесі Кравченка.

Суддя Дуркґейм запитав Силенка, яку Він на це дасть відповідь. Силенко відповів, що Його мати була пухла з голоду, і Він бачив, як померлих від голоду складали на віз.

Потім Силенко додав: «Адвокат, який тут твердить, що голоду в Україні не було, нагадує мені сумну подію. Батько мав трьох синів. І коли він помер, то два сини йшли за домовиною і плакали, а третій син — реготався. Усі знали, що цей син душевно недужий. Глум адвоката над померлими з голоду мені нагадує того сина, який сміявся під час похорону свого батька». У залі юстиції усі заметушилися...

У газетах Парижа були поміщені фотографії Лева Силенка й оповіді про Його свідчення.

Прокомуністична газета «Лес Летрес Францес” (No 245) написала, що «Лев Силенко — диявол красномовства». Газета «Юманіте» (ч. 1379) назвала Його «зрадником СРСР», часопис «Ню Йорк Геральд Трибюн» (ч. 20534) зазначила, що «Лев Силенко (Орлигора) покинув Росію, щоб боротися проти совєтського фашизму».

На процесі був присутній прокурор СРСР Руденко з численними агентами, які фотографували кожного свідка. Один з цих агентів підійшов до Силенка, запитав: «Как зовут твоєго отца? Где родился і когда?» Француз, що сидів поруч, дав Силенкові знати: не відповідай.

У Парижі Комітет Українців Франції влаштував для свідків обід, а також надав їм можливість оглянути історичні місця Парижа. Це для Силенка було найкращим подарунком. Він міг оглянути домовину Наполеона, його одяг, персональну зброю та інші речі, гріб його дружини Жозефіни. Французи вміють шанувати творців французької історії.

Силенко побував у музеях Бальзака, Гюго, Мопассана, Вольтера. Уважно оглядав їхні рукописи і все пов’язане з життям письменників.

Силенко мало орієнтувався у французькій мові, пробував у ресторані чи біля кіоска говорити до французів по-німецькому. Він знав, що французи в основному володіють німецькою мовою, але принципово в Парижі не хочуть нею говорити. Француз вважає, що в Парижі розмовляти мовою чужої матері не морально, і особливо тоді, коли сини цієї чужої матері були окупантами Франції.

На процесі комуністичний адвокат Вурсмер (заступник Тореза — секретаря компартії Франції) сказав Силенкові, що Він зрадник Вітчизни і тому перебуває в Парижі. Силенко відповів: «Великий француз філософ Вольтер сказав, що Україна завжди прагнула свободи. Я син України. І за волю українського народу готовий іти на ешафот» І ці Силенкові слова точно передали усі французькі газети.

Але в Парижі виходить газета «Русская мысль», яку видають чорносотенці, монархісти, білогвардійці, які не визнають слів і понять «українець», «Україна»,

81