Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 84
їм, бо деякі батьки вважали, що їхні діти приєдналися до «атеїста» Силенка.

Йшли місяці. Силенко побачив, що молодь роз’їжджається хто куди: одні їдуть студіювати до Мюнхена, інші до Байройта. А дехто готується до виїзду в Аргентину чи в інші країни. Немає можностей їх об’єднати.

Силенко відчув, що Він ще не готовий написати книгу «Велике Світло Волі». Починає писати і тут же сам жорстоко розкритиковує написані сторінки. Він частіше зустрічається з професором Д. Чижевським, заприятелював з істориком Д. Дорошенком, читає твори Дмитра Донцова, монархіста В. Липинського.

Олекса Повстенко (приятель Силенка ще з Києва) привіз з собою цінну рідкісну бібліотеку. Всі книги з цієї колекції Силенко уважно перечитав.

Достатньо володіючи німецькою мовою, Силенко міг знайомитися з книгами німецьких філософів, істориків. Він спостерігав за німецьким способом життя, бував у лютеранських і католицьких церквах. Бачив, що німці-інтелігенти ставлять Німеччину понад усе. І це є їхньою вірою. Вони вірять, що німці — сильна раса, працьовита, войовнича і розумна. Силенко подумав: «Майже в кожному німцеві живе маленький Гітлер. Тому Адольф міг ідеєю націонал-соціалізму заполонити їх, мобілізувати і переконати, що він покликаний провидінням для блага німецького народу завоювати світ і перетворити народи Східної Європи у німецьких «кнехтів» (рабів)».

Лев Силенко, розмовляючи з генералом Омеляновичем-Павленком, який Його високо цінував, як молоду талановиту людину, почув слова: «Мій брат генерал Іван Омелянович-Павленко, чуючи Ваші промови, просто обожнює Вас. Каже, такої молодої людини мені не вистачало у моїй дивізії. Та й Петлюра цінував би Силенка».

«Я пишу книжку з історії нашого війська часів Української Народної Республіки. Мені потрібні думки і враження різних людей. Дайте мені відповідь на два запитання: «Чому Лєнін переміг Петлюру? Чому Гітлер програв війну?» — запитав генерал Омелянович-Павленко юнака Силенка.

Силенко знав, що ця, маленького росту, людина відома як відважний генерал, і, задумуючись, сказав: «Гітлер бачив паради свого війська, і ці паради його загіпнотизували. І він сліпо повірив у непереможність німецького солдата. І коли б Москва напала на Німеччину, він би її розгромив. Але коли Гітлер напав на Москву, він своє військо дуже розрідив, розтягнувши його від Фінляндії до Одеси. І німецький військовий кулак, який відштовхнув совєтську армію під Москву і Сталінград, ослаб. Знаєте, коли вдарити кулаком по столі, а потім ударити долонею, будуть неоднакової сили удари. Пальці гітлерівської армії знекровились, а американсько-англійська авіація паралізувала німецьку військову індустрію, фашистська політика настроїла усіх ненімців проти німців. Отже, за законами справедливости Гітлер війну програв».

«Симон Петлюра, — продовжував Силенко, — промовляв до національної свідомости українського народу. Москва і її чорноризні комісари (попи) протягом століть в нашому народі душили прояви національної свідомости. Наші люди не знали, хто вони є. І казали: «Ми тутешні, ми православні християни, ми трохи хохли і трохи українці».

Народ, який не знає, хто він є, не можна об’єднати і підняти на боротьбу за великі національні ідеали, за рідну державу.

84