Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 91
Силенка, який на той час уже став популярним у Торонті, написати сценарій до цього фільму. Силенко погодився.

Коли був сценарій готовий, Солук проглянув і сказав, що написано жваво, захоплююче, але... щоб панотці закликали парафіян іти на фільм і щоб відпускали зал для демонстрації, він хоче вставити кілька кадрів, як ксьондз у підвалі з переляканими парафіянами здійснює літургію і, як представник нелегальної церкви, був арештований (за сценарій фільму «Львівські катакомби» Солук заплатив Силенкові 2000 доларів. Згодом цей фільм успішно демонструвався в Канаді й Америці). Солук запропонував знову написати захоплюючий сценарій. Але Силенко відмовився, сказав, що сам почне продукувати фільми.

Його перший фільм «Годинник б’є дванадцять» (1955 рік) про дії совєтської агентури в Канаді демонструвався в кінотеатрах Саскачевану, Манітоби, Альберти. Другий фільм «Слідами українських піонерів» (1960 рік), а потім «Пісня Мазепи» (1960 рік, про голод в Україні 33-го року) висвітлювався з великим успіхом.

В 1956 році на конкурсі українських письменників США і Канади, що був організований філадельфійським журналом «Київ» (Пенсильванія, США), Лев Силенко був нагороджений 1-ю премією за збірку оповідань. Між іншим, конкурсне журі очолював письменник Євген Маланюк.

У 1961 році Лев Силенко всіх своїх приятелів у Канаді й Америці (а їх близько 350) привітав новорічною карткою, на якій є Його фотографія, в центрі в обрамленні сонячного проміння є Трисуття (Тризуб). А праворуч — продовгуватий блакитно-золотавий прапор.

У 1961 році Лев Силенко всіх своїх приятелів у Канаді й Америці (а їх близько 350) привітав новорічною карткою, на якій є Його фотографія, в центрі в обрамленні сонячного проміння є Трисуття (Тризуб). А праворуч — продовгуватий блакитно-золотавий прапор.

У Вінніпезі на Селкіуж вулиці був кінотеатр, де демонструвалися фільми, випродукувані в СРСР про квітуче життя радянської України. Власник цього театру, італієць, мав понад тисячу адресів українських комуністів і їхніх симпатиків. Він завжди поштою на їхнє прохання повідомляв про демонстрацію нового фільму (у цьому театрі показувалися також голлівудські фільми). І на цей раз всім розіслав запрошення на Силенковий фільм «Пісня Мазепи».

Годину перед початком сеансу під’їхав своїм автом до кінотеатру Силенко і побачив на вулиці величезну чергу за квитками: люди хочуть бачити фільм «Пісня Мазепи». Глядачів було так багато, що тільки половина з них купили квитки, а всіх інших Силенко пустив без квитків: було це взимку, і Йому жаль було дивитися на людей, між якими стояли й діти, які тремтіли від холоду на морозі.

Майже третина залу була заповнена комуністами, і вони з кулаками прибігли до власника кінотеатру. Напали на нього з докорами за те, що він їх запросив на фільм про голод в Україні, якого ніколи, мовляв, не було і що голод (так говорили вони) є вигадкою українських націоналістів. Власник кінотеатру розвів руками. Сказав: «Я у ваших

91