Uchs
Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога, ст. 98

Плем’я аборигенів, очолене вождем, проводжало гостя танцями і піснями. Він молитовно складав руки долоня до долоні і їм кланявся. Коли підійшов до дуже старої жінки, обличчя якої було зморшками пооране, і поцілував її в щоку, то її діти і внуки стали на коліна і почали кланятися Силенку. Він бачив, що вони не є такими дикими, як про це Йому говорили іспанці в Манагуа.

Лев Силенко оглядав місто Манагуа, бував на околицях. Звернув увагу: стоїть багата церква, поруч доглянутий гарний цвинтар. Іде елегантний ксьондз з обличчям європейця. Постава в нього владна і впевнена. Назустріч іде жінка-індіянка, тримає до спини прив’язану дитину. Зупинилася, поцілувала ксьондзові руку, поклонилася й пішла.

Силенко йшов за нею. Біля бананового бадилля стояла маленька глиняна хатина (приблизно три метри на три). Біля хатини індіянин гострив величезного ножа: він рубає тростину на плантації.

Силенко зайшов у хатину: у ній нічого не було. На підлозі земля така, як і біля хатини. Під стіною лежить бананове листя, це ліжко. Стоїть глиняна маленька плита. Господиня піднесла Силенкові мініатюрне горнятко з кавою, сказала: «Вибачте, цукру не маю». На стіні у цій хатині висить розкішний кольоровий великий портрет Папи римського. Католичка вірить, що Папа непомильний, заступник Бога на землі.

Ідучи вулицею, Силенко зайшов до крамнички, побачивши за вікном виставлені напоказ різні поштові марки. Власник крамниці радо зустрів європейця, який має вилиняле на сонці русяве волосся, сказав: «Я жид, пов’язаний з усім світом, обмінююся поштовими марками».

Поговоривши, Силенко йшов вулицею і думав: жиди зрозуміли, що вони, живучи в розсіянні (діаспорами) по всіх країнах світу, знають, що де є і що скільки коштує. І де що вигідно купувати, і де вигідно продавати. Їхні почування, що вони народ кращий, Богом вибраний, їх зріднює, їхня рідна жидівська релігія навчає не єднатися з гоями, не одружуватися з синами і доньками чужинців. Бо в цьому є духовне розслаблення кожного в світі племени. Там, де є мішані подружжя, починає гаснути бажання бути окремішнім народом, орієнтуватися на себе, на свої духовні сили.

З Нікарагуа Силенко поїхав в Ель-Сальвадор, а потім у Коста Ріко. Від Мехіко аж до Панамського каналу є дорога, по якій їдуть невеличкі автобуси. Інколи можна побачити місцеве авто. Зі всього видно, що кожна з країн Центральної Америки через свою територію самотужки прокладала дорогу. І тому автошляхи різні, переважно бідні, непридатні для швидкого руху сучасних авт.

В автобусах їдуть місцеві люди, і між ними, як сирота бездомний, сидить наш мандрівник Лев Силенко. Куди Він їде і чому?

Він прочитав багато книг про Ацтеків, Майїв, Толтеків, Перуанців і про те, як жорстоко їх, безборонних, схристиянізували конкістадори.

Подорожуючи землями Центральної Америки, Він постійно серцем перебував у країні рідній, маючи в душі віру в Дажбога, Думав: жили народи Ацтеки, Майя, Толтеки, Перуанці, мали вони свої мови, рідні релігії, обряди, звичаї, світорозуміння. Їм усміхалося світле майбутнє. Адже від природи людина отримала дар постійно себе вдосконалювати.

З-за океану приїхали жорстокі пірати конкістадори, які покинули рідну батьківщину,

98