Тридцять четвертий день.
Тридцять четвертий день.

РІЗДВО СВІТЛА ДАЖБОЖОГО.

1. Дорогі мої побратими, дорогі мої посестри - правдоносні внуки Дажбожі, йду в гості до Вас. Несу святі скарби, які мені передали для Вас великі Предки наші. Прийміть їх - вічно житиме в серцях Ваших творча і шляхетна згода. Вічно Ви будете багаті благородними почуттями, вірою в єдиного і всюдисущого Дателя Буття. Датель Буття - Дажбог наш величний, суворий і ніжний, як рідна мати. Він - Будівник Світу.

Є люди, яких можна назвати біблійними атеїстами. Вони не вірять у Єгову тому, що Він, як пише "Біблія", жорстокий і ревнивий. Про інше поняття Бога вони не знають. Слова "віруючий" і "атеїст" умовні. Для біблійників ми, рунвісти, виглядаємо атеїстами тому, що ми віруємо не по-біблійному. Ми віримо в Дателя Буття (Дажбога). І наша віра нас звеличує. В ній ми бачимо духовну волю нашого "я". В ній трепет нашої любови до Вітчизни і наша ненависть до її ворогів. Наша віра свята!

Рідна Українська Національна Віра єднає наші мислі, єднає наші почування, єднає наше велике правдоносне плем'я - плем'я внуків Дажбожих.

Ми віримо в Дажбога, щоб наші земні, підземні і небесні скарби були нашими. Нам відомі таїни успішної святої оборони скарбів рідних. Ми любимо і обороняємо їх так, як свої руки, ноги, очі, мозок, серце.

2. Людина боронить сама себе не тільки розумом, а й інстинктами самозбереження. Інстинкти самозбереження старіші і сильніші за розум. Ми хочемо, щоб світ знав, що ми непереможні. Непереможність наша закодована в наших розуміннях життя і смерти, у філософії і культурі нашої любови до Вітчизни, в одержимості нашої борні за Її волю.

Вітчизну нашу ми обороняємо, керуючись не партійними, соціологічними чи інтернаціонально-релігійними гаслами. Ми Вітчизну нашу обороняємо інстинктами самозбереження. Вітчизна - наші ноги, наші руки, наші очі, наш мозок, наші серця і почування.

Вітчизна і ми - це корм і тіло, повітря і легені, краса і душа, право на життя і життя, колиска і дитина, материнське молоко і майбутнє дітей наших. Нещасний буде той, хто нас, внуків Дажбожих, на нашій рідній землі прагнутиме поневолити, щоб живитися нашою кров'ю (добротними плодами Вітчизни нашої).

1028