Сорок шостий день.

У родині Рідної Віри плекаймо радість. Уміймо любити світлі кольори, квіти, музику, танці, приємні пахощі, свіжість. Уміймо один одному обрядово дарити добрий настрій - шкодуймо самі себе.

Уміймо любити дотепний сміх. Сміх - найкращий у світі лік, і тому ніколи не задушуй сам в собі сміху. Є старинне прислів'я: "смійся, бо скиснеш". Сміх зміцнює здоров'я, продовжує життя, краще працює серце в людини, яка вміє щиро сміятися.

Сміх - щастя. Щастя і нещастя в людині. Немає в світі такої людини, до якої б ніколи в житті не стукало в хату щастя. Та є люди, які не здібні бути щасливими, вони в хату щастя не пускають. І нарікають на світ, на погоду, на сонце, на людей, на життя, що не мають щастя.

Побратиме, признаюся тобі, я не люблю тих людей, які постійно мають (навіть без серйозних причин) пригноблений настрій, вигляд понурий, вдавано заклопотаний, найменші дрібниці їх виводять з рівноваги. І на світ вони дивляться, бачачи тільки темні кольори, справи підозрілі, непевні. Я стараюся не потрапляти під вплив таких людей, щоб вони не псували мені настрою.

У моїй душі завжди повно сонця, і я несу людям сонце та деякі люди за це клянуть мене, й інколи буває гірко на душі, дуже гірко, хочеться плакати, щоб полегшало. Та я в цей час починаю думати про сонячні дні, про веселих людей, про духм'яні степи святої України, і про чисте блакитне небо. І так з душі сам проганяю сутінки, і я сам до себе усміхаюся, в думці кажу "все буде добре". Явища, які мене пригноблюють, я поборюю, бо знаю: пригноблення притуплює гостроту мислення.

Ви вже помітили, що я, чуючи, як побратим злісно докоряє побратимові, відповідаю "все буде добре". Вислів "все буде добре" не є властивістю мого розуму, а - душі. І здається мені, що коли я, вмираючи, матиму свідомість, то останні мої слова будуть: "Любі люди, все буде добре".

Постійно незадоволена людина чинить злочин сама проти себе і проти ближніх своїх. Постійно незадоволена людина не має світлої душі і тому вона не здібна сміятися. Ніхто в світі не вмів так сміятися, як предки наші (оріяни). Вони, діти квітучої розсміяної природи, були квітучими і розсміяними. І "Веди" пишуть про це. І їхні потомки (косаки) уміли в горі і з горя сміятися. Вони були людьми великої душевної енергії.

І ми, рідновіри, залишивши понуру чужу релігію покори і смутку, страху й неволі, несімо в душі сонце. В найтяжчі хвилини, на полі борні, в горі, у в'язниці, в часи недуги - хай буде на наших устах, хай буде в наших серцях наша богатирська усмішка волі, усмішка життя і віри!

1204