Сорок сьомий день.

Так, є люди, які в моїх працях знаходять ту чи іншу помилку, але у своїх працях вони жодної помилки не бачать. Вони були б поважнішими людьми, якби вміли самі бачити свої помилки, і не страждати над моїми.

Мені шкода тих людей, які своїми безсердечними нападами на мою особу, самі свої нерви виснажують. Їм би я хотів сказати - зжальтеся самі над собою. Зрозумійте, що достойно мене критикує той, хто творить діла кращі, як мої, а не той, в кого в очах потемніло від безпорадної злости на мою особу. О, бідні, бідні, їх так роздратовують дрібнички, що про великі справи вони не здібні думати.

Вони проголошують мій погляд на ті чи інші справи помилкою, хибою, забуваючи, що мій погляд є моїм поглядом, і я маю право його мати. І його проповідувати.

Є різні погляди на ту чи іншу історичну теорію, на ті чи інші закони етики, естетики. І власне й краса людства в тому, що воно здібне мати багато поглядів на одну справу. Наприклад, є десятки теорій про походження життя на землі. І творцями їхніми є найбільш обдаровані сини світу.

І точиться боротьба між їхніми творцями і визнавцями. Точиться боротьба врівноважена, достойна. І жорстока. І кожний, хто веде боротьбу, знає, жодну теорію про походження життя на землі не можна вважати абсолютом - у кожній з них є помилки, є шукання, є передбачення.

Я вважаю, що кожна людина має право на ту чи іншу справу мати свій погляд. Я - не Бог, я - людина: не було й не буде на світі людини без помилок. І Христос - Бог християнський помильний. Він помилився, вірячи, що апостол Юда - вірний побратим.

Людина стала людиною тому, що вчилася на помилках. Хто не робить помилок і на помилках своїх і чужих не вчиться, той не є людиною.

Та тверджу і завжди твердитиму, що я не помиляюся, проповідуючи, що рідна мати - рідна, а чужа мати - чужа, рідна віра - рідна, а чужа віра - чужа, рідне розуміння Бога - рідне, а чуже розуміння Бога - чуже. І ці твердження я проголошую святими і вічними догмами Рідної Української Національної Віри. І вірю - достойні люди ніколи не будуть осуджувати їх.

14. "Рідна Віра, яку відроджує Лев Силенко, несе неспокій у мою родину. Отож - лишіть мене в спокою. Теща хоче, щоб я, університет закінчивши, так вірив у Біблію, як вона. І так стояв у церкві перед образами біблійних жидів, як вона стоїть. І я стою, бо хочу спокою. Вона гордиться, що зять робить все так, як вона наказує. І я мовчу, бо хочу спокою", - каже мені сусід, мій рідний брат - чужовір. І шкода мені його.

"Скажіть, Учителю, що йому можна сказати щодо того його "спокою?""

1223