Сорок восьмий день.

Толерантність - шлях духовного самовдосконалення, шлях світла і правди. Кожне в світі "я" особисте і національне має святе право мати свій самобутній шлях, має святе право боронити своє єство. Змінити закони матері-Природи не можна: але можна їх злагіднювати. Між "я" людським має точитися вічна боротьба за першість: коли б такої боротьби не було, людське "я" змаліло б, охляло б. Боротьба між "я" національними має бути великодушна і взаємоспівчутлива: без зазіхань на незалежність того чи іншого "я". Благородство Людства підніметься на високий рівень тоді, коли зникне варварство - прагнення зазіхати на свідомість особистого і національного "я".

4-б. Небайдуже "Я". Є в нашому народі прислів'я: не родися багатим, не родися вродливим, а родися щасливим. Щасливі люди вітані і люблені. Щастя там, де пристрасть: пристрасть - це глибоке душевне збудження, піднесення, натхнення. Великі люди мали пристрасні душі, вони не любили людей байдужих, нудних.

Пристрасний Іван Франко писав: "Я страшно не люблю отих старих нудярів, що раз у раз люблять торочити мораль". Байдужі люди (старі чи молоді) - це пригноблені "нудярі". Їхня нудота відразлива. І особливо тоді, коли вони нудять людей довгими нудними розмовами чи пригнобленою мовчазністю.

Збайдужіла людина говорить: "Моя хата скраю, нічого не знаю, живу своїми інтересами, громадським життям не цікавлюся; патріоти хай залишать мене в спокої! Я збайдужів, бо бачу, що все не так робиться, як треба, порядку немає - усе не так, як я хочу. І тому я живу для себе".

Стародавні греки називали того грека, який байдуже ставився до суспільного життя і дбав тільки про своє особисте "я", ідіотом, тобто іґнорантом, неуком, який замкнутий сам в собі, як горіх у шкаралупі. (Слово "ідіот" тепер вважається образливим, уживається у значенні "безглуздий", "затурканий", "зашкарублий": той, хто має недостатній розумовий розвиток, непристрасний - не чутливо ставиться до оточення, має мало розвинені почування).

Небайдуже "я" чуттєво розвинене, задушевне, натхненне, палке. Усе, що воно чує і бачить, чутливо сприймає. Його хвилює пісня, вірш, рокіт бандури, картина, квіти, схід сонця, археологічна знахідка, весняний ліс, краса осіннього позолоченого листя, перший сніг на ялинці, перший весняний промінь, пролісок. Небайдуже "я" з ближніми хоче поділитися пережитим, побаченим, почутим; у його пристрасній душі віддзеркалюється весь світ - світ людей і оточення.

Небайдуже "я" мав Тарас Шевченко. Він пристрасно любив Україну. Любив її більше, як себе. Любив її чарівну природу і її добротних людей. І він пристрасно ненавидів ворогів України. Світла благородна пристрасть - багатство душі великої, глибокої, чарівної. Пристрасно любити Вітчизну, боліти її болями і радіти її радощами може тільки благородне "я".

1253