П’ятдесять другий день.

11. Молитва задушевної клятви.

1. Дажбоже мій, Єдиносущий і Єдинорідний Володарю душі моєї, клянуся я Тобі, що я ніколи і ніде не зраджу віри рідної, бо вона є суттю моєї суті, бо вона є серцем мого серця, бо вона є честю моєї чести, бо вона є волею моєї волі, рідна віра - моє безсмертя на Землі і в Царстві Духа Предків, Дажбоже мій!

2. Дажбоже мій, в рідній вірі світиться душа моя, в рідній вірі родиться мисль моя. І вірю я - хто не знає життєпису Предків своїх, той не знає сам себе. Хто не знає сам себе, той не живе життям правильним і не має він місця для душі своєї в душі народу свого, і гине він у забутті так, як гине блудний син, морем викинутий на береги племени ворожого. Освіти і освяти мою любов до Предків моїх, Дажбоже мій!

3. Дажбоже мій, себе сам карає той, хто вільно чи невільно зраджує себе, а сам себе зраджує той, хто зраджує рідну віру, бо в рідній вірі живе серце душі матері рідної, бо в рідній вірі живе вільне боговідчування вільного "я".

Безумний той, хто сам в собі правди не шукає, а жебрає її від чужинця, безумний той, хто сам в собі віри не плекає, а жебрає її від чужинця.

Щасливий той, хто помилки свої сам виправляє і свою душу справедливістю віри рідної обезсмертнює і чуттями благочинними збагачує славу народу свого, Дажбоже мій!

12. Молитва натхненного самоутвердження.

1. Дажбоже мій, я люблю справедливість, і тому я звеличую ім'я Твоє, я люблю вільну духовність народу мого, і тому я звеличую ім'я Твоє, я люблю рідну матір по-рідному, я люблю рідного тата по-рідному, я люблю рідний народ по-рідному тому, що я рідну віру маю і в ній бачу духовнотілесну єдність народу мого, і славу, і силу, і волю Вітчизни моєї, Дажбоже мій!

2. Дажбоже мій, я люблю дітей моїх, бо вони є молода кров моя, у душі їхній я чую голос душі моєї, і я сумую смутками їхніми, і я радію радощами їхніми, охорони, Єдиний і Рідний Господи мій, рідних дітей моїх від чужовір'я, бо чужовір'я підступними ласками і обіцянками відкликає їх від душі моєї, від мови моєї, від віри моєї, і учить їх зраджувати святощі рідні, і учить їх біля чужих вівтарів бути наймитами правд чужих і богорозумінь чужих, я люблю рідних дітей моїх, Дажбоже мій!

3. Дажбоже мій, які часи нестерпні настали: полюють за душею моєю і за душею дітей моїх підступні сили чужовір'я. Хитрощами і ласками, хвальбою і погрозами вторгаються вони у світ душі моєї, щоб світ мій покорити і над моїми чуттями і над моїми мислями панувати. О, рідна віро, о, рідна воле, о, рідна мудросте, живіть і здравствуйте в мені, як сонце в небесах, як дари на полях, Дажбоже мій!

1384