П’ятдесять другий день.

У рідному живе рідне, коли людина рідну віру має; благослови віру душі моєї і освіти, і освяти працю мою, Дажбоже мій.

4. Дажбоже мій, люблю я народ мій, бо любов'ю народу народжений я - любить мати дитину, дитина любить матір. І живу я радощами народу мого і тому душа моя на радощі багата. І живу я скорботами народу мого і тому душа моя на скорботи багата.

Живу я, щоб мій народ жив. Бороню я волю душі моєї, щоб мій народ мав волю. Дисципліновую я мислі мої, щоб мій народ мав мислення дисципліноване. Життям своїм я люблю Вітчизну мою, і тому моє життя моє, Дажбоже мій!

5. Дажбоже мій, я не вмію народ мій не любити, бо моя душа зріднена почуттями з душею народу мого, я не вмію Вітчизні не служити, бо кров моя зріднена з кров'ю Вітчизни моєї, я не вмію з неволею миритись, бо життя невільника я не зву життям, я не вмію з кров'ю вражою любитись, бо ворога шанувати - значить гідности не мати, моє невміння мене рятує від злого вміння, щоб я був вірним сином народу, Дажбоже мій!

6. Дажбоже мій, і юність моя, і літні дні життя мого служили вірно Вітчизні моїй, і любив я її і тоді, як був за ґратами, і тоді, як ішов у дні морозні лісами дрімучими, і тоді, як плакав людьми забутий, і тоді як був ласканий коханою, і тоді, як багатів, і тоді, як біднів, сповідь цю мою - слово щире душі моєї, прийми, Дажбоже мій!

24. Молитва священноєдности.

1. Дажбоже мій, з Тобою я є сам собою, з Тобою моя Вітчизна моя і моя воля моя, і моя віра моя, і моя мудрість моя, і я молюся Тобі, щоб мій народ мав волю духовну і вільно володів скарбами земними, Дажбоже мій!

2. Дажбоже мій, я є, бо Ти є і був я тоді, як родився Дніпро, і був я тоді, як родились степи, і був я тоді, як жили мати Лель і тато Орь, бо минуле живе сьогодні, бо несвідоме стає свідомим, бо потомки мої, які житимуть тисячі літ від дня народження мого, втілять в собі образ мій, Дажбоже мій!

3. Дажбоже мій, вислухай молитовну сповідь душі моєї, я - українець, лежало поколене серце моє під мурами Батурина, прикутий був я у галері турецькій, в льоду кам'яніла голова моя на берегах соловецьких, поламані були руки мої у підвалах совєтських, осліплений був я отцями ізуїтськими, покалічена була душа моя у божницях Візантійщини, у школах Московщини, горів я на вогнищах орди Монгольської, орди Московської, орди Тевтонської, і воскресав я силою оновленою так, як весною воскресає мати-Земля, і перелякані моїм воскресінням умирали кати Вітчизни моєї, і жив я і живу я, і вічно житиму вічністю народу мого, я - українець обезсмертнений Тобою, Дажбоже мій!

4. Дажбоже мій, ішов я вперед, щоб жити і людей любити. І ніс я високо серце моє, щоб все, що низьке - лякливість і зрадливість, глупість і скупість, не вторгалися в душу мою.

1391