Одинадцятий день.

печеться хліб у вигляді сонця, лежать у кошиках писанки, ковбаси, хрін, печене порося — адже все це нехристиянське.

Відомий ворог Руси мусульманин Ібн-Даста писав для арабів, як зазначує Гаркавий у книзі «Сказанія мусульманськіх пісатєлєй», що в Україні (Русі) «узявши людину чи скотину, волхв накладає йому мотузку на шию, вішає жертву на колоду і чекає, поки вона задушиться, і каже, що це жертва Богові». Легко бачити, що мусульманин Ібн-Даста тут перекручено переповів оповідання Геродота про скитів.

16. Скити або Саки (наші далекі предки) під час поховання вождя ховали біля нього і його вірних слуг (але не душили, накладаючи їм мотузку на шию, а давали їм напій, який їх приколихував до вічного сну).

16. Скити або Саки (наші далекі предки) під час поховання вождя ховали біля нього і його вірних слуг (але не душили, накладаючи їм мотузку на шию, а давали їм напій, який їх приколихував до вічного сну).

17. Ми сьогодні співаємо «Смерть одна розлучить нас». Предки наші вірили, що смерть не є всесильною, вони співали «навіть смерть не розлучить нас». І в стародавній Персії, з якої черпала варварська Греція для себе основи філософії, культури і цивілізації, смерть не розлучала чоловіка з жінкою - вони йшли разом «на той світ». І такі ж поховальні звичаї були і в стародавній Індії.

Професор Михайло Грушевський, якому ми віримо більше, як монахам і мусульманам, в «Історії України - Руси» в Другому виданні в Першій книзі на сторінці 289-й пише, що стародавні русичі (українці) не приносили людські жертви.

Грецький письменник десятого століття Константин Порфиророджений пише, що «Росси приносили в жертву живих пташок під дуже високим дубом. Окреслювали круга стрілами, а інші клали туди хліб чи що мали. Потім кидали жеребка й гадали, чи колоти їм пташок і їсти, чи випускати на волю». І ці твердження занотовані на сторінці 39 у Третьому томі - у «Вістях візантійських істориків» Штриттера.

18. У Бомбеї (Тачж Магал) 7-го лютого 75 року я розмовляв з рабіном. Ми так розмовляли, що він не знав мого прізвища, а я - його. Обмінюючись думками про парсів (визнавців науки Зороастра), я згадав, що стародавні українці не практикували кривавих жертвоприношень, (вони приносили для Бога зерно, мак, гриби і навар з овочів).

Рабін відповів: «З цим можна погодитися. Є народи-вівці і є народи-льви. Знаєте, що слово "юда" означає "лев". Лев — цар, вівця — його рабиня, яку він з'їдає на сніданок - здійснює криваве жертвоприношення. Сьогодні зі всіх релігій виключене криваве жертвоприношення, та незважаючи на це: леви лишилися левами, а вівці — вівцями».

144