Перший день.
52 дні мислення.
Перший день.

СПАСИБІ ВАМ, МАМО І ТАТУ, СПАСИБІ ЗА ЛЮБОВ!

1. — І я, і дружина моя просимо Вас — скажіть щось про свою родину, про своє дитинство? У якому оточенні проходили Ваші перші роки життя? Ми маємо дві дитини і ждемо третьої, хочемо, щоб наші діти були духовно і тілесно здоровими, і жили, щоб жила Україна — славилася Родина Рідної Української Національної Віри.

— Дорогі мої, істинно кажу Вам: здоров’я дитини починається у серці чоловіка і жінки. Мати прикріплює зачатіє дитини своєї до серця свого, до душі своєї. І від того, з якою любов’ю вона це робить, також залежить здоров’я її дитини. Жінка, бачачи, що її чоловік не жаліє її, дитину виношує у смутках і гірких сльозах, і дитина її може на світ народитися кволою.

Побратиме, ждучи дитини, даруй своїй жінці ніжну любов. З любови родиться духовне й тілесне здоров’я.

2. Що ж відповісти на ваші питання? Маючи дванадцять років, я вже знав, що таке гірка чаша життя (голод, холод, притаювання переконань), та я ніколи на життя не нарікав. Я вірив, що і в голоді, і в холоді, і у в’язниці треба жити, бо жити хочеться: жити — значить боротися за життя.

Родичі вчили мене: “Не нарікай на погоду, на сонце, на людей, на світ. Не нарікай на життя, що воно не таке, як ти собі бажаєш, зроби сам, щоб воно було краще, вір у себе, і, прямуючи до мети, перемагай усі труднощі. Не нарікай! Ті, що нарікають на долю свою, на людей, на життя, на маму, на тата, звуться недолітками.

Не дозволяємо тобі плакати, бо хочемо гордитися тобою. Не дозволяємо тобі любити тих, які є ворогами нашими. Не старайся, щоб тебе любили всі, бо будеш всіма зненавиджений. Ти маєш тиху дитячу вдачу — значить будеш або вівцею, або — левом. Не бійся колючої стерні; тим, що вміють по ній ходити, вона м’яка, як подушка.

Не бійся ні води, ні вогню; ті, що вміють цими силами володіти, тим вони не страшні. Ми тебе не б’ємо, і про це люди знають, і нас ти не бий клопотами своїми. Живи, сам думаючи про себе: як постелиш, так і спатимеш.

Знаєш, ми позбавлені “права голосу”, ми викинуті на “смітник життя” — ми названі “ворогами народу”, нас вигнали з хати, з села. З татом люди боялися говорити, бо він сказав: “Сталін є господарем у Кремлі, а я на рідній землі”.

17