П’ятнадцятий день.

свого, а рідне — на друге. Не думаючи про Рідну Віру (про рідний шлях свого народу), українець сам себе свідомо чи підсвідомо віддаляє від рідних властивостей свого «я», від почувань духовної незалежности, і так стає духовним рабом, не усвідомлюючи свого рабства.

81. Будда — досконалість. Чому? Він вміє сам себе звільняти від страждань. Він байдужіє — входить у світ повного спокою. Там, де повний спокій, немає хотіння. Немає хотіння — значить немає збуджуючої сили, яка спонукає людину любити, або — ненавидіти.

Людина повинна обминати ненависть!? Ні, я вважаю, що в деяких обставинах ненависть благородніша за любов. Ненависть, народжена любов'ю до народу свого, благородніша за любов до катів народу свого.

Я ненавиджу, бо люблю: я ненавиджу ворогів народу мого, бо люблю народ мій. Любов ворога - отрута, ненависть ворога - честь ворога. Північні вторжники, які вторгалися на землі мого мирного народу, казали: «Да, ми любім малоросов», ця любов - жорстоке знаряддя поневолення.

Християнська любов — гірше ненависти, християни польські і християни москвинські українців мучили християнською любов'ю. Тарас Шевченко, пишучи про християнську любов, достойно гнівається, що «іменем Христа прийшли ксьонзи і запалили наш тихий рай, і розлили широке море сльоз і крови, а сиріт іменем Христовим замордували, розп'яли». Прийшли християни-москалики і «сина закували». Замучили брата браття во Христі!

82. «Життя - це тягар», кажуть Буддисти. Архиєреї християнізму, наслідуючи буддистів, визначили, що життя — це носіння хреста.

Про те, що життя - справа тяжка, знали наші предки більше як п'ять тисяч літ тому. І «Веди» є свідченням цього. Гуцули зуміли ведійські поняття життя зберегти впродовж тисячоліть.

Вітчизною гуцулів є простори сьогоднішньої Мадярщини, мадяри - монгольське плем'я, яке, прикочувавши з Сибіру, осілося на землі Гуцульській, і гуцули примушені були скупчитися на біднішій частиш своєї землі, на території сучасної Гуцулії.

У гуцулів був звичай журитися, коли родиться дитина: народження дитини — початок страждань. Умирає людина, грає безжурна музика. Безжурна музика повідомляє, що прийшов кінець стражданню на ниві житейській і спочилий переселюється у вирай - у Царство Духа Предків, де живуть амріти (невмирущі).

Несумний обряд поховання переконував людину, що смерти немає — є тільки перехід людини з одного стану буття в інший. Людина, померши, знову відроджується в світі неба, у красі квітів, у помислах, навиках і почуваннях потомків своїх, у вічнооновлюючому колі роду свого.

227