Сімнадцятий день.

Імператор Авґуст проголошує, що жидівські громади, які є в Римі, неблагонадійні. Юдеї, очолені рабінами, тримаються старих законів мудрости: жид, який перестає визнавати жидівську віру, умертвляє сам себе, гине в морі бездомних, безіменних і безвітчизняних рабів, народжених у Римі.

Жид має право убити того жида, який намовляє жидів зрадити рідну віру (юдаїзм) і прийняти чужу, щоб служити чужим законам, обрядам, звичаям. «Ти, жиде, живучи в Сирії, зобов'язаний стати сирійцем; живучи в Єгипті, зобов'язаний стати єгиптянином!» На такі «зобов'язання» є готова відповідь: якщо корова зобов'язана стати конем, вона скаже: «Я корова, тепер є конем, але скажіть, хто в це може повірити?» «Коли брат твій буде намовляти тебе служити іншим богам, богам народів, що навкруги вас, ти повинен убити його» (5 кн. Мойсея, гл. 13, 6—10). І керуючись вірністю вірі батьків своїх, жиди відмовилися у Єрусалимській святині (синагозі) поставити статую імператора Калигули, незважаючи на строгі накази римлян.

42. Римські імператори приходять до переконання, що світовий (тобто католицький) Рим повинен мати світову (католицьку) релігію, яка б всіх рабів єднала в одне покірне стадо і вчила їх вірити у святощі вічного Риму.

І так — у Римі Бог Серапис офіційно був проголошений «Богом для всіх». Відтепер немає Бога, який опікується тільки римлянами чи тільки рабами, Серапис опікується всіми людьми.

Створюється теологічне визначення, чому Серапис є Богом для всіх. Він (Серапис) мучиться за людські гріхи, покірно переносить страсті, умирає, воскресає. Фригійська Богородиця Кибела проголошується Божою Матір'ю. Вона у святинях зображається як «Небесна цариця», яка сидить на троні, благословляє людей і потішає бідних і багатих.

43. Імператор Клавдій (41—54 роки), щоб у Римі був спокій, вигнав з Риму жидів. Але це не принесло спокою. Раби убили римлянина Педанія Секунду. Імператор Нерон (54— 68) дає наказ покарати 400 рабів, щоб іншим відхотілося бунтуватися.

На ярмарках Риму вештаються пророки, віщуни, екстазисти, проповідники різних релігій. Появляється секта визнавців «Мошіягве» (вибранця Ягвового). Римляни вважають, що «мошіягвісти» (по-грецькому «християни») нова забобонна юдейська секта.

Раби-шпигуни доносять римській маґістратурі, що на таємних зібраннях мошіягвісти (християни) говорять, що прийде месія з роду царя Давида. «І дасть йому Господь Бог престол Давида» і він «повік царюватиме в домі Якова і царюванню Його не буде кінця» (Лука, 1, 31— 33).

44. Імператор Домітіан (81—96) бачить, що християнська секта має виразну

288