Вісімнадцятий день.

86. Станеш на задиханому коні, прикладеш руку до шолома, глянеш навколо — степи безмежні, широкі; замріяна і загадкова Україна (Русь) вічна: не зміряти земель її, не зважити сил її, не перечислити скарбів її.

Іде спокійно степами військо царя Ігоря. Кіннотники милуються красою людей своїх, усі вони діти плоду (племени) одного, працьовиті, як бджоли - праця, то радість їхня; співають, працюючи. Молодь туга, соковита, не така як в Аравії чи Персії, де люди змучені на пекучому сонці, худі і кволі.

87. Жінки на нивах серпами жнуть пшеницю, дівчата, під червоні пояси попідтикавши кінці білих спідниць, носять снопи, при дорозі сидять діти; їм грає на сопілці дід старий, як світ Божий. Під білим нап'яттям стоять бокаті глеки з кислим молоком, хлібним квасом, варом у мисях, накритих полотниною, масло, у міхах - сало, на столику похідному — великі паляниці.

Оподаль видніються села: у дібровах (бо село, як діброва) стоять білі глиняні хати; на долинах ходять стада корів, овець, під ліском стоять круглі вулики, біля яких вештаються діди у білих одіннях. На озерах - качки, гуси, з озера (після дощу, що з громом пролетів по степах) райдуга воду п'є. Ген, де хвилюється на вітрі шовкова волосиста ковила, пасуться дикі коні й тури.

88. На роздоріжжі, біля розлогої балки, стоїть журавель. Діви русокосі, високогруді, зарум'янені щедрим степовим сонцем, дерев'яними відрами воду беруть, наповняють глеки, несуть на ниви, де вариться пшоняна каша. Воїни зняли шоломи, дівчата налили в шоломи чистої і холодної, як лід, води; тисячі, тисячі кіннотників їдуть, і кінця їм не видно, попереду бубонники, сурмачі, гуслярі, співаки.

89. При дорозі стоять люди - щойно прибули з села, що біля балки, діди стали на коліна, руки на груди склали — вітають царя України (Руси), дівчата у вінках з пшеничного колосся, ромашків і маку. Цар Ігор їде на білому коні, горить на сонці його золотий шолом, вітер розвіває його вогнистий убір.

Дід Чардар підніс дзбан, наповнений липовим медом, і сказав: «Цар! Чар дарую тобі цілющий, животворний! Веди синів наших, щоб жили ми вічно на землі отців наших!» Біля царя їдуть на баских конях буйтури і яртури (ратня знать). Вони гартували мечі свої під оборонними валами Гераклеї, Синопу, Трапезунду, Амису, Нікомедиї. Шрами на їхніх обличчях, мідяні латки на щитах і шоломах — свідки смертних поєдинків. Слава - їхнє багатство, меч - їхня воля, перемога — їхня віра.

90. 944 рік. Цар Ігор без бою ввійшов у Даґестанію, у місто Дербент. Лад'ями по ріці Кура знову вийшов у море Каспійське, взяв град Бердав. Жителі Бердави (славного Азербайджану) вітали українців (воїнів) морелями, яблуками, кавунами, кумисом.

344