Дев’ятнадцятий день.
Константинополі ограбували і вбили злії люди. Трилітня Славуня виросла в Константинополі. Вона плакала, що всі мають тата, а в неї немає».

«Бачачи чужих татів у Константинополі, Славуня почала уявляти, який повинен бути образ її тата? У смуглих, темнокосих, чорнооких гречанок тато такий, як і вони. Славуня в Константинополі на дошці намалювала образ тата свого (на основі своєї уяви) з світлими очима, з довгими вусами, з білим лицем, світлим волоссям. Вона обожує образ тата. Біля нього квіти кладе, світильник ставить. Вона сама творить свою віру. Її я шаную за її добру душу. Ось з таких Славунь складається плем'я наше».

150. І єпископ Адалберт сказав: «Христос народжений во Юдеї — це любов, правда, мудрість. Кияни стануть праведними, прийнявши Христа». Царевич Святослав відповів: «Ми віримо, що Христос має правду, любов, мудрість. Але хто вам сказав, що ми, українці (русичі), живемо без правди, любови і мудрости?»

Єпископ Адалберт сказав: «Так, так, у вас все своє, та віра в Бога в вас неправильна, і тому Бог ваш не є правдивим Богом». Віщий Радогост розсміявся. Сміх вибухнув дивний - усі сміялися. Сміх був такий щирий і глибокий, що й єпископ Адалберт почав сміятися — розсміяні розсміяних розсмішували.

151. Віщий Радогост сказав: «Світлий христолюбе Адалберте, скажи щиро — хліб, який ти щойно їв, був правдивим хлібом? Небо, що ти в Києві бачиш, земля, на якій ми родимося і хліб родиться наш, правдиві? Кажеш, що в Києві все правдиве — і небо, і земля, і плоди землі, і люди — отже так все, як ти казав - правдивість там, де правдивий Бог».

Єпископ відчув, що теологи варварської України (Руси) глибококмітливі, з ними говорити про справи Божі — справа нелегка. Віщий Радогост, щоб помогти гостеві Адалбертові вийти з невеселого настрою, сказав: «Правдивий госте, говори нам про правдивих людей, а не про правдиву віру. До нас приходять гречини, говорять про віру правдиву, а чинять - зло».

Царевич Святослав сказав: «Правдиве походить від правдивого Бога - таке віровчення в Україні (Русі). Прощай, чужинце! Правдиві мої дворяни, наповніть міхи хлібом правдивим, медом правдивим, салом правдивим, щоб чужинець, лишаючи наш град правдивий, не був голодний. І проводжайте його до меж землі нашої, щоб він ніким не був скривджений».

152. Царевич Святослав біля двірця сів на коня і помчав до Дніпра: він готує нові лад'ї. По Дніпрі ліс пливе: колоди взимку зрубані, шириною в лікоть, довжина — п'ятнадцять, двадцять кроків, багата на дерево Деревлянія. На березі купці вивантажують нові вітрила.

Віщий Радогост і єпископ Адалберт ідуть вулицею. Дівчата біля домів квіти

364