Дев’ятнадцятий день.
що він від сина-вбивці відрікається, спалив хату. Не думайте, що всі ми люди добрі. Є і в нас злодії, бродники, віровідступники, насильники. Та їх ніхто до хати не пускає — зникають вони у північних лісах».

169. Залишаючи Київ, єпископ Адалберт сказав: «Живете ви на пребагатій землі — лежать поля: бери, ори, сій, жни. Ви маєте натуру добру не тому, що ви зліплені з ангельського тіста, а тому, що життя не примушує вас обманом, насильством їжу для дітей здобувати. Ідучи до вас, я боявся: думав, що ви, ако варвари, стрінете мене, заколете, спечете на вогнищі і з'їсте, славлячи многих богів своїх. Тепер я маю право сказати, що ваші боги мають таку добру вдачу, як і ви».

«Віра в одного Бога всюдисущого, думаю, буде сама вами утверджена — коли не тепер, то колись. Ні греки, ні латини не будуть розпоряджатися душами вашими. Оповім цісареві Оттону, що Україна (Русь) гордо сказала мені: «Пощо нам чужого Бога, свій Бог стоїть біля порога!»

Віщий Радогост подарив єпископові Адалбертові десять гривенів (десять фунтів срібла). І два фунти золота.

170. Михайло Грушевський в «Історії України-Русі» в розділі «Вдача, звичаї, віра» пише, що українська (русичівська) «вдача привітна й ясна відбилася і в звичаях та постановах. У старім праві нашім не було смертної кари на провинників, а також нікого не калічили за провини, відрубуючи руки, ріжучи вуха, носа, як то робили по законам візантійським або старинним німецьким.

Духовні (єреї і архиєреї), прийнявши разом з церковними книгами також і книги законів візантійських, пробували на грецький взірець, і в нас завести такі кари на смерть та калічення, але того люди не приймали. Карали грошима, саджали до в'язниці, а в найгіршому разі віддавали в неволю, щоб працею відробив свою провину, але крови проливати, життя в чоловіка відбирати, не любили.

«Ясними і веселими очима дивилися на світ Божий. Не знали вони темних суворих богів, що напосідалися на щастя чоловіка. Вище всього славили й шанували світло й тепло світове, що дає себе знати в Сонці, в теплі, в буйній рослинності, в житті природи».

370