Двадцятий день.

На білій сорочці - вишивки барвисті, тонкими пальцями створені. Стрічки вогнисті, злотом оторочені, сині й зелені розвіваються на високих грудях, виблискують разки намиста. Глянеш - не дівчата, а квіти степові.

Парубки перев'язали плечі рушниками. На рушниках колосся, злотом розшите. Ідуть юні косарі у вишиванках полотняних, ідуть з ціпами, несуть ярмо - знак возовиці. Вони готові снопи возити, збіжжя молотити. З ними ідуть гудці - гудці в роги позолочені гудуть, славлять зажинки: "О Дажбоже, даруй літо гоже".

182. І цього року в Києві свято Зажинків особливо величне - з гористої Гугулії прибули гугули. Перший сніп святий привезли, щоб Віщий Гугул поблагословив. Гугули їдуть на конях. Збруя нова - вуздечки й сідла з волов'ячої шкури. Коні б'ють копитами, у них гриви закосичені, ноги (вище копит) підперезані - на поясках срібні дзвінки, на лобі - з колосся діядеми.

Вийшов з волхвами з Священного Гаю Віщий Гугул. Він підняв до неба злотосяйне знамено Дажбоже. Озвалися на весь світ широкий гугульські трембіти, хвилями понеслася по граді Кия срібна луна. Загомоніли кияни - зраділи, що брати гугули з снопами зажинковими завітали.

183. На рушниках рум'яняться калачі. Кияни і гугули ждуть благословення. Віщий Гугул, зажинковий сніп благословляючи, вийняв три колоски, помяв їх. Відвіяв полову і почав смакувати зерно. І поцілував калач, і підніс дар Дажбожий до неба. І промовив урочисто: "Діти мої, внуки Дажбожі, совість Неба і Землі, життям люблені орачі, благословляю ваші калачі, освячую мозолі на ваших руках! Освячую зерна на ваших полях!"

"І беру сніпочок у світлий домочок. Святая пашниця - сонце-паляниця. Рідні наші нивки - золоті зажинки! Ночі дощовії і грози страшнії, нічні блискавиці, грізні громовиці, не ламайте стебел нашої пшениці! Людей не жахайте, в лісах спочивайте. На вибалки-бали, ідіть Копопали, снопів не паліте, поле сонцем грійте. Щоб були багаті ми у рідній хаті, пошли літо гоже, пресвятий Дажбоже!"

184. І підійшли до Віщого Гугула дівчата. І він сказав: "Радійте дівчата у серпневі свята. Земля, Небо, Рай благословляють ваш святий кравай". І підійшли до Віщого Гугула юнаки. І він сказав: "Мої косаки - славні паничі, воля - це мечі! Хто з мечем вмирає, рабом не буває. Слава усіх слав наш цар Святослав! Рать косацька гожа - родина Дажбожа. Слава буде йти та на всі світи, як будете бджільно царя берегти. Бережіть серцями, бережіть мечами, бережіть душею, морем і землею!"

"Діти мої, діти, ви одна родина. У вас піт один, у вас один пах, у вас світ один, у вас один прах. Коріться, коріться, коріться собі, а більше нікому на святій Землі!"

374