Двадцятий день.
оборонець рідної віри, оборонець життя внуків Твоїх, Дажбоже наш! Він прийшов з Вічности Твоєї і відходить у Вічність Твою, єднається з Сонцем, з Небом, з Землею, з життям вічним України (Руси)".

Зійшла зоря вечірня. По Дніпрі розсипалися зорі. Огнем охоплена лад'я горіла, як могутній світильник.

242. І коли огонь погас, став на коліна волхв Богомир, поцілував землю і поклав жменю землі на прах царя Святослава. Ішли рядами косаки. Тримали коней за поводи: кожний брав землі в шолом і сипав - виросла висока свята могила. З могили царя Святослава косачки і косаки брали жменю землі, притискали до грудей своїх, до ран своїх, до сліз своїх. І мовчки сідали на коней. І тихо їхали степовим безмежжям - їх жде Київ.

393