Двадцять другий день.

"Пожераючий вогонь" грецької віри ортодоксної жере віковічні культурні надбання народу Українського. Чорний дим розносить по Києві запах згорілих киян - киян, принесених у жертву "Пожераючому вогневі"".

168. Вечоріє. Іде вулицею хлопчик (син убитих батьків - дитина Миролюба і Славуні). Іде в ніч - руки тремтять, як у лихоманці, очі непорушні, як у мертвяка. У хлопчини на шиї хрест. Він плачливим голосом співає те, що чув тоді, як бачив смерть тата і мами: "Киріос, елейсон! Киріос, елейсон! Киріос, елейсон!"

Єрей Архандоніс возрадувався, що маленький варвар свою душу призвичаює до благородної грецької мови, обласкав хлопчину і дав йому ім'я Іраклій, і привів до Царського Двірця. Іраклій і такі діти - як він, творитимуть церковний хор - славитиметься у Києві грецька віра ортодоксна.

Ніч. У Києві тихо і темно - ніхто не світить світильників. Перелякані матері з дітьми попритулялися до шибок, заплаканими очима дивляться на Священий Гай, в якому високим полум'ям горить Віщий Чара. На руїнах Храму України (Руси) єреі ̈- греки поставили хрест...

"...Ти в руїнах тепера, єдиний
наш Храм:
Вороги найсвятіше сплямили!
На твоїм вівтарі неправдивим богам
Чужинці вогонь запалили!"
(Леся Українка)
453