Двадцять п’ятий день.

11. Рідні княжі назви градів і селищ України (Руси) навіювали українцям (русичам) почуття гордости, почуття віри в себе, творили єдність між Минулим і Сучасним, племенну зрідненість. Щоб українці (русичі) самі себе забули, щоб не знали "хто вони, ким, за що закуті", хрестителі - грецькі єреї почали українські назви замінювати на грецькі і юдейські, такі, як Апостолове, Андреєвка, Теофіполь, Михайловка, Артемовка, Парахвієвка, Ананьєв.

(Між іншим, назва українського града Ананьєв походить від імени біблійного Анана (Онона). Ім'я "Ананіягв" (Анан) значить "Охоронений Єговою"; "знав же Онан, що не йому буде насіння, і, як увіходив до братової жінки, проливав сім'я на землю, щоб не дати насіння братові своєму" (1 кн. Мойсея, гл. 38, 9), і ця справа Онанова була така важлива, що й у "Святому Письмі" про неї написано, і звідси й пішов термін "анонізм").

Чужі назви міст і сіл України (Руси) - свідчення панування грецької релігії на землях наших. Архиєреї грецької ортодоксії прагнули (так робили й латинські єреї у Мехіці, Гватемалі, Перу) охрестиянізовувати, а в дійсності, огречувати життя українця (русича). Вони, віддаляючи українця від його рідної історії і рідних способів життя, наближували його до грецьких способів життя, до грецьких імен, до грецької топонімії, до грецьких релігійних термінів і ритуалів. Вони (в ім'я віри Христової) звеличили себе й принизили українців (русичів), навчивши їх вірити, що не Київ, а Константинополь є Царів Град (Цареград). "Константинополь - це Цар царствующих градів" (Патріярх Фотій, 51-а Омілія). "Константинополь - це голова всіх міст, центр чотирьох частин світу" (Дука). "Візантієць... завжди духом своїм возносився до Неба" (Митрополит Іларіон (Огієнко), принижуючи, очевидно, всі невізантійські гради і народи. І москвини (не без чужовпливів) проголосили, що "Москва - всесвітня столиця пролетаріяту", "Москва - міжнародна столиця світового комунізму").

12. І кращі сини і дочки України (Руси) в душі таїли кривду болючу, питали себе: "Хто ми, чиї діти, ким, за що закуті?" А ті нещасні, мозок яких був повністю захаращений чадом грецької ортодоксії, примирилися з думкою, що "Народ слов'янський, що постав був од племени Яфетового, сина Ноєвого, названий слов'янами по родоначальникові і князеві їхньому Славенові, нащадкові Росса князя, внука Яфетового".

"Він, переселившись з Азії від часів вавилонського язиків помішання, став мешкати від гір Поясних, або Рифейських і від моря Каспійського на сході до ріки Висли і моря Варязького на заході, і від Чорного моря та ріки Дунаю від полудня до Північного океану та Балтицького моря на півночі. Доказом тому є Історія Преподобного Нестора Печерського та його наступників і попередників, що ту

588